ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2015 року Справа № 914/3971/14
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівКостенко Т.Ф., Кравчука Г.А.розглянувши касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радина постанову від 01.04.2015 Львівського апеляційного господарського судуу справі№914/3971/14 господарського суду Львівської областіза позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидо Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення заборгованості в сумі 343 374,24 грн. та виселення з приміщень За участю представників сторін:
Від позивача - Рубель С.П. (дов. від 12.06.15)
Від відповідача - ОСОБА_4
ОСОБА_6 (дов. від 05.09.14)
Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати від 18.08.2015 справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Костенко Т.Ф., Кравчук Г.А.
ВСТАНОВИЛА:
Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 343 374,24грн., який виник у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань з оплати за найм майна, передбачених умовами Договору оренди №Г-7012-9 від 10.03.2009 та виселення відповідача з приміщень, які знаходяться у місті Львові, у будинку АДРЕСА_1 та надані в оренду за Договором №Г-7012-9 від 10.03.2009.
Рішенням господарського суду Львівської області від 26.01.2015 позов у частині стягнення заборгованості у сумі 343 374,24грн. залишено без розгляду, у частині виселення з приміщень - відмовлено повністю.
Постановою колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у складі: Плотніцького Б.Д., Михалюка О.В., Гнатюк Г.М. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати,справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області. Скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм чинного законодавства, зокрема, положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного і комунального майна".
ФОП ОСОБА_4 у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.03.2009 між сторонами укладено договір №Г-7012-9, за яким позивач (орендодавець) надав відповідачу (орендарю) у строкове платне користування об'єкт нерухомості: нежитлові приміщення загальною площею 481,1м2 у будинку АДРЕСА_1.
Акт приймання-передачі не складався, оскільки приміщення перебували у фактичному володінні та користуванні орендаря на підставі договору №Г-0514 від 22.01.2002.
Факт передання орендодавцем зазначеного майна у найм за договором від 22.01.2002 встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 27.08.2012 у справі №5015/2362/12, тому, згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, зазначена обставина повторному не доводилась при вирішенні даного спору.
Пунктом 4.1 договору сторонами встановлено строк його дії - 2 роки 364 дні: з 10.03.2009 до 09.03.2012.
Відповідно ст.794 Цивільного кодексу України в редакції, що діяла на час укладення сторонами договору, договір оренди зі строком дії до трьох років не підлягав обов'язковій державній реєстрації.
Відповідно до п.4.3 договору у разі відсутності впродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були визначені договором.
З урахуванням умов п.4.1., п.4.3 договору судами встановлено, що строк дії договору продовжено до 08.03.2015.
Враховуючи, що спірний договір був дійсним на момент прийняття рішення господарським судом першої інстанції (26.01.2015), суди обгрунтовано зазначили, що повідомлення позивача №2302-1164 від 27.03.2014 про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням строку дії договору 10.03.2014 є безпідставним.
Оскільки підставою позовної вимоги про виселення відповідача з приміщень є припинення строку дії договору оренди, суди попередніх інстанцій, встановивши, що на час подання позовної заяви та прийняття господарським судом першої інстанції рішення по справі договір був чинним, правомірно дійшли висновку про відмову в позові в цій частині.
Що стосується посилання касатора на п.5 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу" від 15.12.2009, як на підставу припинення договору у березні 2014року, колегія суддів відзначає наступне.
Пунктом 5 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу" від 15.12.2009. встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. Пунктом 2 частини 3 вказаного Закону України доповнено ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін", тобто обов'язкове двостороннє погодження питання про продовження строку дії договору до п'яти років, оскільки, у випадку наявності заперечень орендаря стосовно 5-річного строку, такий строк - не встановлюється (встановлюється менший строк). Однак, як встановлено судами, позивачем (орендодавцем) не повідомлено відповідача (орендаря) про можливість продовження, згідно з зазначеною нормою Закону, строку дії договору до 5 років, і, відповідно, - не погоджено з орендарем 5-річного строку дії договору. Оскільки право орендаря на визначення меншого (ніж 5 років) строку дії договору - безумовне, тому, одностороння зміна орендодавцем строку дії договору (збільшення його до 5 років) суперечить нормам чинного законодавства.
Що стосується вимоги про стягнення заборгованості в сумі 343 374,24грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань зі сплати орендних платежів, передбачених умовами п.5.1 договору, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
На підтвердження наявності такої заборгованості позивач надав довідки Фінансово-розрахункового відділу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302-2703 від 07.10.2014, які не можуть вважатись належним доказом наявності боргу, оскільки складені щодо іншого договору та іншого приміщення, ніж ті, по яких заявлено вимогу про стягнення, а також ці довідки є лише розрахунком суми боргу, але не дають можливості визначити дійсний розмір орендних платежів, сум часткових оплат та визначення суми боргу.
Сервіси для юристів