Постанова ВГСУ від 20.07.2016 року у справі №911/150/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 911/150/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду Київської області від 19 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року у справі №911/150/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Легіон" до товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення суми, -

Встановив:

У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Легіон" звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", з урахуванням уточнених позовних вимог, 66 669,90 грн. 3% річних, 878 257,57 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати основної заборгованості, 495,40 грн. 3% річних та 383 грн. інфляційних втрат за порушення строків сплати судових витрат, стягнутих рішенням господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року у справі №911/4431/14, 8 991,64 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 14 173,92 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду Київської області від 19 лютого 2016 року у справі №911/150/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 66 669,90 грн. 3% річних та 878 257,57 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов'язань, 8 991,64 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 14 173,92 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі та доповненні до неї відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у листопаді 2013 року між сторонами укладено 7 договорів про надання відповідачеві охоронних послуг.

За квітень-травень 2014 року відповідач не оплатив отримані послуги в сумі 1 504 950 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року у справі №911/4431/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 5 серпня 2015 року, стягнуто з ТОВ "Комплекс Агромарс" на користь ТОВ "Перший Легіон" вартість послуг в сумі 1 504 950 грн., 165 369,16 грн. пені та 33 487,98 грн. судового збору.

Рішення суду набрало законної сили 9 червня 2015 року, відповідачем виконано 1 грудня 2015 року, на підставі чого ТОВ "Перший Легіон", посилаючись на ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу за період з 5 червня 2014 року по 1 грудня 2015 року та на суму присуджених судових витрат за період з 9 червня по 1 грудня 2015 року.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч. 2 ст. 11, ст.ст. 525, 526, 611, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, вказав, що оскільки факт порушення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг встановлений рішенням господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року у справі №911/4431/14, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на присуджену рішенням суду суму основної заборгованості є правомірними. Проте, оскільки позивач при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу прострочення, суди дійшли висновку, що вимоги про стягнення цих платежів, нарахованих на суму основної заборгованості, підлягають частковому задоволенню.

Вказавши, що судові витрати, відшкодовані позивачу рішенням у справі №911/441/14 за рахунок відповідача, не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму присуджених судових витрат.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши, що понесені позивачем витрати з оплати послуг адвоката підтверджені матеріалами справи, їх розмір є співрозмірним з проведеною адвокатом роботою, дійшли висновку про те, що ці витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вищий господарський суд з такими висновками місцевого та апеляційного господарських судів погоджується з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; п. 1 ч. 2, ч.ч. 3, 5 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що факт порушення відповідачем грошових зобов'язань за договорами про надання охоронних послуг встановлений рішенням господарського суду Київської області від 13 січня 2015 року у справі №911/4431/14, яке є преюдиційним при вирішенні спору у цій справі.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Встановивши, що відповідач свої грошові зобов'язання виконав з простроченням, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 5 червня 2014 року по 1 грудня 2015 року.

Встановивши, що позивач при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат зарахував до періоду прострочення відповідачем грошового зобов'язання день фактичної сплати заборгованості (1 грудня 2015 року), суди попередніх інстанцій правильно вказали на помилковість такого розрахунку, оскільки до нього не може бути включено день сплати боргу, і здійснивши відповідний перерахунок правильно вказали, що з відповідача, на підставі ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню 66 669,90 грн. 3% річних та 878 257,57 грн. інфляційних втрат, а не заявлені ним до сплати суми.

Враховуючи те, що судовий збір, відшкодований позивачу за рахунок відповідача не є грошовим зобов'язанням, в розумінні ст. 625 ЦК України, є правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму судового збору за розгляд справи №911/4431/14.

З огляду на встановлені обставини справи та зазначені норми матеріального права, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 66 669,90 грн. 3% річних та 878 257,57 грн. інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.