Постанова ВГСУ від 20.05.2015 року у справі №13/219

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 13/219 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Акулової Н.В., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015у справі№ 13/219 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доОб`єднання співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6"простягнення 104682,70 грн.за участю представників сторін:

позивача: Кучкова Ю.В., дов. від 26.12.2014 № 91/2014/12/26-11

відповідача: Пінчук М.М., дов. від 20.01.2015 б/н

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у розмірі 104682,70 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 у справі № 13/219, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 у справі № 13/219 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 у справі № 13/219 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Тарасенко К.В., суддів Іоннікової І.А., Тищенко О.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі № 13/219, передати справу на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6", в якому відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 у справі № 13/219 залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.03.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків "Маяк-6" був укладений договір № 1630255 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого позивач, як постачальник, зобов'язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу, як споживачу, для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі (п. 1.1 договору).

Як передбачено п. 2.1 договору, при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та розрахунків за енергоносії.

Згідно із п.п. 2.2.1, 2.3.1 договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем, як споживачем, для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, а відповідач зобов'язався сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Пунктом 4.3. договору визначено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що 16.03.2007 відповідач листом за вих. № 030 повідомив позивача про припинення дії договору, відповідно до п. 4.3., з 01.06.2007 року, а отже з цієї дати дія договору була припинена з ініціативи відповідача.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся із вказаним позовом до суду, який обґрунтований тим, що у період з 01.11.2006 по 01.05.2009 позивач поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді на загальну суму 404589,19 грн., а відповідач за вказаний період розрахувався лише частково, в результаті чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 63816,49 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Позивачем також нараховані 3% річних в розмірі 34316,10 грн. та збитки від інфляції в розмірі 6550,11 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що дія договору була припинена з ініціативи відповідача з 01.06.2007, а тому позивач може заявляти вимогу щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію тільки за період до 01.06.2007, станом на 01.06.2007 заборгованість відповідача перед позивачем становить 186049,78 грн.; згідно платіжних доручень: № 212 від 23.11.2006, № 123 від 26.07.2007, № 239 від 28.12.2006, № 20 від 31.01.2007, № 38 від 27.02.2007, № 45 від 23.03.2007, № 139 від 30.08.2007, № 139 від 30.08.2007, № 75 від 26.04.2007, № 113 від 27.06.2007, № 83 від 24.05.2007 відповідач сплатив кошти за спожиту теплову енергію в розмірі 283948,51 грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що зазначені платіжні доручення підтверджують здійснення відповідачем сплати за отриману теплову енергію в повному обсязі, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані рішення судів попередніх інстанції, зазначає наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.