ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року Справа № 910/19055/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 29.09.2015р.у справі№910/19055/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО"до 1. Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг"провизнання поруки за договором № 185 від 20.08.2007р. припиненоюза участю представників
позивача - Кубрак Ж.Б., дов. від 28.03.2016р.;
відповідачів: 1. Козирь Т.О., дов. №3-243110/24448 від 18.12.2015р.;
2. не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання поруки за договором поруки №185 від 20.08.2007 р. припиненою.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2015р. у справі №910/19055/15 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Зубець Л.П., Тищенко А.І.) у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" зазначає про необґрунтованість вимог викладених у касаційній скарзі та просить залишити в силі оскаржувані постанову та рішення судів попередніх інстанцій, як такі, що прийняті на підставі та у відповідності нормам матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши представників сторін, суддю-доповідача, перевіривши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20.08.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНО" (поручитель) та Відкритим акціонерним товариством "Фінанси та Кредит" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Фінанси та Кредит") було укладено договір поруки № 185 (надалі в тексті постанови - "договір поруки"), відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором (ПАТ "Банк Фінанси та Кредит") відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 44-01-07 від 20.08.2007 р. (надалі в тексті постанови - "кредитний договір").
Як встановлено судами, до даного договору поруки сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, № 1 від 01.02.2008 р., № 2 від 18.02.2008 р., № 3 від 11.08.2008 р., № 4 від 29.12.2008 р., № 5 від 23.12.2009 р., № 6 від 14.09.2012р.; № 7 від 21.03.2013 р.; № 8 від 30.10.2013 р.
Разом з тим, судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" та Публічним акціонерним товариством "Фінанси та Кредит" була укладена додаткова угода № 27 від 27.06.2014 р., за умовами якої банк відкриває позичальникові не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 2310000 дол. США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 29.06.2018 р. згідно з графіком погашення кредиту і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього договору. У додатковій угоді № 27 змінено п. 3.1., відповідно до якого позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками за користування кредитними коштами, які обліковуються на рахунках: 10%; 12,7 % з 30.10.2013 р. до строку повернення кредиту, зазначеного у п. 1.1. цього договору та 25,4 % річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений у п. 1.1. цього договору, а також у випадках порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані у пунктах 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.
У п.2.2. договору поруки сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі що й боржник, у тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійного збору, оплати неустойки по основному боргу і процентах, а також по відшкодуванню всіх збитків. Водночас, відповідно до п. 4.4. договору поруки внесення змін та доповнень у кредитний договір, внаслідок чого збільшується об'єм відповідальності поручителя, не допускається без згоди з поручителем.
Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО" про визнання поруки за договором поруки припиненою з огляду на укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" та Публічним акціонерним товариством "Фінанси та Кредит" зазначеної вище додаткової угоди № 27 від 27.06.2014 р. до кредитного договору, якою за твердження позивача, збільшено його обсяг відповідальності як поручителя за договором кредиту.
Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 Цивільного кодексу України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (постанова Верхового Суду України від 21.05.2012р. у справі №6-20цс11).
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Тобто, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Згідно ч.ч.1,2 ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З аналізу зазначених норм права вбачається, що порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, і кредитором боржника.
У ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.
Разом з тим, відмовляючи Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕНО" у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно додаткової угоди №8 від 30.10.2013 р. до договору поруки позивач свідчить, що ознайомлений з додатковою угодою № 16 від 30.10.2013 р. до кредитного договору, якою врегульовано розмір процентів, ідентичний розміру процентів зазначеного в додатковій угоді № 27 до кредитного договору, укладеної без погодження з поручителем. Відповідно до додаткової угоди № 16 до кредитного договору вказані проценти (10% та 12,7%) розраховуються до 30.06.2014 р. (дня повернення кредиту відповідно до цієї угоди), в подальшому, у випадку неповернення коштів до фактичного погашення нараховується 25,4 %. Натомість, як встановлено судами, згідно додаткової угоди № 27 до кредитного договору вказані проценти (10% та 12,7%) розраховуються до 29.06.2018 р. (дня повернення кредиту відповідно до цієї угоди). При цьому, суди дійшли висновку, що відповідно до додаткової угоди № 27 до кредитного договору з'явилась можливість сплачувати по меншій процентній ставці більш тривалий період, що свідчить про те, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначений висновок судів попередніх інстанцій передчасним, оскільки здійснений без належного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.
Сервіси для юристів