ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року Справа № 908/5100/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Гончарук П.А. Кондратова І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Олександров О.П. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Дослідне господарство"Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України"на рішення та постановуГосподарського суду Запорізької області від 07 грудня 2015 року Донецького апеляційного господарського суду від 02 лютого 2016 рокуу справі№ 908/5100/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Укрнасінняпром"додержавного підприємства "Дослідне господарство"Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України"про стягнення 71 735,29 грнВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 71 735,29 грн, з яких 36 130,46 грн - основний борг, 30 277,32 грн - інфляційні втрати, 5 327,51 грн - 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 (суддя - Мойсеєнко Т.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2016 (головуючий - Попков Д.О., судді - Зубченко І.В., Марченко О.А.), позов задоволено частково.
Стягнено з відповідача 36 130,46 грн основного боргу, 26 647,91 грн інфляційних втрат, 3 253,83 грн 3 % річних та судові витрати
В решті позову відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнасінняпром" поставило, а ДП "Дослідне господарство "Новатор" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (правонаступник якого є ДП "Дослідне господарство "Елітне" Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України") отримало насіння озимого ячменя "Метелиця" супереліта у кількості 9 765 кг на суму 30 108,72 грн (36 130,46 грн з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000156 від 15.10.2010 та довіреністю № 192 від 15.10.2010.
17.04.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 97, в якій просив перерахувати на його рахунок суму заборгованості у розмірі 879 043,71 грн, в тому числі і за накладною № РН-0000156 від 15.10.2010.
Проте, отриману продукцію за видатковою накладною № РН-0000156 від 15.10.2010, відповідач не оплатив.
Позивач, на підтвердження наявності у відповідача перед ним заборгованості на суму 36 130,46 грн, надав акти звірки взаємних розрахунків та на вимогу місцевого господарського суду розгорнутий акт звірки та первинні документи на підставі яких складалися акти.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Як встановлено судами, позивач та відповідач (в особі уповноваженої особи) підписали акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2012 та станом на 01.01.2013, в якому (зокрема станом на 01.01.2013) визначена в тому числі і заборгованість за накладною № РН-0000156 від 15.10.2010 на суму 36 130,46 грн, що є дією, яка свідчить про визнання відповідачем свого боргу та перериває строк позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Отже, надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, врахувавши наявність переривання строк позовної давності у справі, підписанням між сторонами акту звірки взаємних розрахунків, суди прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 36 130,46 грн основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, отже, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат та застосувавши позовну давність, заявлену відповідачем у справі, господарські суди прийшли до правомірного висновку про часткове їх задоволення та стягнення з відповідача 3 253,83 грн 3 % річних та 26 647,91 грн інфляційних втрат.
Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що акти звірки взаємних розрахунків не підтверджують наявність у відповідача заборгованості на суму 36 130,46 грн за накладною № РН-0000156 від 15.10.2010, то вони є безпідставними, адже ці акти, а також надані позивачем на вимогу суду документи підтверджують наявність у відповідача заборгованості за цією накладною і вказане не спростоване відповідачем у справі.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що акти звірки взаємних розрахунків не свідчать про переривання строку позовної давності є неправильними та спростовуються висновками судів.
Сервіси для юристів