ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2014 року Справа № 901/2821/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Могил С.К. (головуючий), Борденюк Є.М., Вовк І.В. (доповідач),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дарсан-Палас" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року у справі № 901/2821/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Пластополімер" до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дарсан-Палас" про визнання недійсним договору,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним договору про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та порядку сплати компенсації за комунальні послуги від 01.02.2011 року № 44-Д у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки на думку позивача відповідач не наділений повноваженнями надавати житлово-комунальні послуги, а також невідповідністю цього договору умовам типового договору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.09.2013 року (суддя Лукачов С.О.) позов задоволено та визнано недійсним договір про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та порядку сплати компенсації за комунальні послуги від 01.02.2011 року № 44-Д, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Пластополімер" та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Дарсан-Палас".
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року (судді Латиніна О.А., Воронцова Н.В., Проценко О.І.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що 01.02.2011 року між ОСББ "Дарсан-Палас" (Виконавець) та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Пластополімер" (Споживач) було укладено договір № 44-Д про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та порядку сплати компенсації за комунальні послуги, за умовами якого виконавець безпосередньо, а також із залученням спеціалізованих юридичних і фізичних осіб надає, а споживач приймає послуги з утримання будинку, прибудинкової території та своєчасно оплачує їх за встановленими тарифами.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата здійснюється за авансовою системою сплати за послуги. Платежі за надані послуги вносяться споживачем не пізніше 15 числа місяця наступного за місяцем в якому закінчується строк оплати послуг.
Пунктом 5.6 договору сторони визначили, що виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасне надання послуг належної якості згідно із пунктом 1.1.договору.
За змістом пунктів 9.9., 9.10. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє безстроково. Цей договір може бути розірваний достроково лише у випадках передбачених діючим законодавством.
Предметом даного судового розгляду є вимоги споживача про визнання недійсним договору про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та порядку сплати компенсації за комунальні послуги у зв'язку з його суперечністю вимогам закону.
Висновок судів обох інстанцій про визнання спірного договору недійсним обґрунтовано доведеністю підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Суди обох інстанцій зробивши висновок про суперечність спірного договору вимогам закону виходили з того, що цей договір не містить істотних умов, визнаних такими за законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна;
Згідно з ч. 5 ст. 4 названого Закону об'єднання може здійснювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами.
За вимогами абзацу четвертого частини четвертої ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Типовий договір відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя разом із типовим Статутом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку затверджено Наказом Держжитлокомунгоспу України від 27.08.2003 року № 141 та зареєстровано в Мін'юсті України 12.12.2003 року за № 1155/8476.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 529 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Однак, зазначивши у своїх рішеннях, що укладений між сторонами договір не відповідає умовам типового, суди не визначили його правову природу та встановили невідповідність умовам як типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя, так і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у зв'язку з неврахуванням у спірному договорі умов, передбачених цими типовими договорами.
Разом з цим, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про визнання спірного договору недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому істотних умов, які визнані такими за законом та типовими договорами не врахували вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, за якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Сервіси для юристів