Постанова ВГСУ від 19.10.2016 року у справі №910/8976/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 910/8976/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівІванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони Українина рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 06.06.2016 Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016у справі№ 910/8976/16господарського судуміста Києваза позовомКонцерну "Техновоєнсервіс"доМіністерства оборони Українипростягнення 166316,71 грнза участю представників:

позивача: Гуща В.О., дов. від 09.03.2016;

відповідача: Глазунов М.Ю., дов. від 11.01.2016; Горевалова С.С., дов. від 11.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/8976/16 (суддя - Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді - Смірнова Л.Г., Ткаченко Б.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/8976/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст.1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судових рішень у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2016 у справі №910/30432/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016, стягнуто з Міністерства Оборони України на користь Концерну "Техвоєнсервіс" заборгованість в сумі 583567,40 грн за договором про закупівлю послуг за державні кошти від 02.07.2014 № 225/к/77-14Д та актом від 27.02.2015 №4.

Судами встановлено, що на примусове виконання зазначеного рішення суду було видано наказ від 26.02.2016 про стягнення з Міністерства оборони України на користь Концерну "Техвоєнсервіс" заборгованість в сумі 583567,40 грн, який пред'явлено для безспірного списання до Державної казначейської служби України і 28.03.2016 Державною казначейською службою України було списано кошти в зазначеній сумі з рахунків Міністерства оборони України та перераховано Концерну "Техвоєнсервіс".

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, нарахував, відповідно до ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати за період з квітня 2015 року (початок перебігу прострочення платежу) по березень 2016 року (дата здійснення розрахунку), в сумі 166316,71 грн.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Приписами ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. 519, 612, 625 ЦК України).

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11).

Правильною є позиція судів, які здійснюють нарахування коштів відповідно до ст. 625 ЦК України незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу (лист Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві").

Пунктом 4.1 договору, який був предметом розгляду у справі № 910/30432/15 Господарського суду міста Києва і на підставі якого у сторін виникли зобов'язальні відношення передбачено, що розрахунки з Виконавцем (позивач) здійснюються за фактично надані послуги протягом двадцяти банківських днів, з дати підписання Замовником (відповідач) акту приймання наданих послуг, відповідно до наданих Виконавцем рахунків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в згаданій вище справі суд встановив підписання 27.02.2015 обома сторонами без зауважень та заперечень акта приймання-передачі наданих послуг №4.