ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2015 року Справа № 910/81/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівСтратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." на рішення господарського суду міста Києва від 24 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2015 року у справі №910/81/14 за позовом приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." до Держави Україна в особі Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди в розмірі 9 899 916,10 грн., -
Встановив:
У грудні 2013 року приватна компанія з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Держави Україна в особі до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Державної казначейської служби України 9 899 916,10 грн. шкоди, завданої незабезпеченням примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 9 грудня 2010 року у справі №38/125 за судовим наказом від 2 березня 2012 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24 липня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2015 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 8 грудня 2010 року рішенням господарського суду м. Києва у справі №30/384-48/546 з ТОВ "ТВ-Транс" на користь позивача у даній справі стягнуто 587 627,66 євро, що в еквіваленті складає 6 039 365,01 грн., на виконання якого 26 жовтня 2011 року видано наказ, а рішенням господарського суду від 9 грудня 2010 року у справі №38/125 на користь позивача з ТОВ "ТВ-Транс" стягнуто 9 899 916,10 грн., наказ на виконання якого видано 2 березня 2012 року.
Постановою ВДВС від 29 грудня 2011 року виконавче провадження по виконанню наказу господарського суду у справі №30/384-48/546, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено, борг з ТОВ "ТВ-Транс" не стягнуто, а наказ передано представнику ліквідаційної комісії боржника, при цьому заходи примусового виконання рішення припинено та скасовано.
15 березня 2012 року постановами ВДВС відкрито виконавче провадження на виконання наказу господарського суду м. Києва у справі №38/125, а також накладено арешт на все майно ТОВ "ТВ-Транс".
Постановою ВДВС від 27 березня 2012 року за заявою стягувача (п. 1. ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження") наказ господарського суду у справі №38/125 повернуто позивачу, який 9 листопада 2012 року повторно подав наказ до виконання.
Постановою ВДВС від 22 листопада 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду м. Києва у справі №38/125, заходів примусового виконання державним виконавцем не вживалось.
Ухвалами господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року та від 17 вересня 2013 року у справі №38/125 задоволено скарги позивача, зобов'язано ВДВС вчинити всі передбачені Законом дії з примусового виконання наказу, визнано недійсною постанову ВДВС ВП№35299549 про відмову у відкритті виконавчого провадження та визнано незаконною його бездіяльність по примусовому виконанню наказу.
Посилаючись на те, що у зв'язку з бездіяльністю державного виконавця, яким було проігноровано зазначені ухвали господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року і від 17 вересня 2013 року та не здійснено примусового виконання наказу господарського суду у справі №38/125, не звернуто стягнення на майно боржника, яке, на момент подачі наказу до виконання, було під арештом, та якого, на той час, було достатньо для забезпечення вимог стягувача, позивач стверджує, що зазнав збитків у розмірі незабезпеченої примусовим стягненням суми, а саме 9 899 916,10 грн., яка тепер, згідно ст. 1174 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 11 Закону України "Про Державну виконавчу службу" та ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", має бути відшкодована Державою в особі відповідачів.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначив, що позивач не довів причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача-1 та завданою позивачу шкодою, оскільки, винесена на підставі ст. 1212 ГПК України, ухвала суду, не є судовим актом, який в повній мірі, всебічно та обґрунтовано встановлює вину осіб Державної виконавчої служби, які завдали шкоду позивачу своїми неправомірними діями або бездіяльністю. За висновком суду такими судовими актами є рішення суду, що розглянуте у позовному провадженні або вирок суду.
Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" і ч. 1 ст. 1212 ГПК України, зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що ухвали господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року та від 17 вересня 2013 року у справі №38/125, якими задоволено скарги позивача на бездіяльність органів державної виконавчої служби не являються доказом неправомірності дій або бездіяльності державного виконавця, при цьому визнав правильним висновок про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку неправомірної бездіяльності ВДВС та понесеними позивачем збитками.
Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними з огляду на наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави, а ст. 1174 ЦК України допускає настання відповідальності за, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, шкоду незалежно від наявності такого елементу складу цивільного правопорушення як вина. При розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, як правильно зазначено апеляційною інстанцією, факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку відповідними засобами доказування, якими відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" і частини першої статті 1212 ГПК України є також і ухвала, прийнята судом в результаті розгляду скарги на дії або бездіяльність органу Державної виконавчої служби.
Таким чином, ухвала господарського суду винесена на підставі ст. 1212 ГПК України є належним засобом доказування неправомірності дій (бездіяльності) органу державної виконавчої служби при розгляді спору про відшкодування шкоди завданої внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця.
Як вже зазначалось та вбачається з матеріалів справи, ухвалами господарського суду м. Києва від 4 червня 2013 року та від 17 вересня 2013 року у справі №38/125 визнано неправомірними дії та бездіяльність органів ДВС у виконавчому провадженні по виконанню рішення господарського суду м. Києва від 9 грудня 2010 року у справі №38/125.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.
Апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою господарського суду Сумської області від 6 квітня 2012 року порушено провадження у справі №5021/504/12 про визнання ТОВ "ТВ-Транс" банкрутом, відповідно до ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на задоволення вимог кредиторів введено мораторій.
Постановою господарського суду Сумської області від 3 травня 2012 року у справі № 5021/504/12 ТОВ "ТВ-Транс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. З даної постанови вбачається неоплатність боржника у зв'язку із значним перевищенням пасивів ТОВ "ТВ-Транс" над його активами. При цьому, ПКзОВ "Верхувен Холдінг Уден Б.В." як кредитор підтримав ініціативу (заяву) боржника про визнання його банкрутом.
Відповідно до реєстру вимог кредиторів, затвердженого ухвалою господарського суду Сумської області від 5 червня 2013 року у справі №5021/504/12 (залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року), кредиторська вимога ПКзОВ "Верхувен Холдінг Уден Б.В." до боржника в розмірі 9 899 916,10 грн. підтверджена рішенням господарського суду міста Києва від 9 грудня 2010 року у справі № 38/125 включена до 6 черги реєстру вимог кредиторів.
Сервіси для юристів