ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2015 року Справа № 910/24774/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Владимиренко С.В., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 13.01.2015 Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015у справі№ 910/24774/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лікус"до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"простягнення грошових коштівза участю представників сторін:
позивача: Чернякова О.С., директор
відповідача: Полосухіна Н.В., дов. від 03.11.2014 б/н
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" про стягнення 226520,00 грн., з яких: 140000,00 грн. основного боргу, 76020,00 грн. - неустойки та 10500,00 грн. - штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 (суддя Котков О.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" грошові кошти: 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки, 10500,00 грн. 5% штрафу та 4269,90 грн. судових витрат; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Федорчука Р.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 скасовано частково в частині стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойки в сумі 63000,00 грн. та 5% штрафу у сумі 10500,00 грн.; в цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" неустойку в сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 у справі № 910/24774/14 залишено без змін; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікус" 3964,79 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 266,54 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 у справі № 910/24774/14 скасувати в частині стягнення неустойки в сумі 52240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн., прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Лікус" у стягненні неустойки в сумі 52240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки умовам договору щодо обов'язку відповідача поставити товар на підставі письмового замовлення позивача із зазначенням кількості та асортименту товару, яке не було надано позивачем, та не застосували до спірних правовідносин ч. 4 ст. 612 ЦК України та ч. 1 ст. 613 ЦК України щодо наслідків прострочення кредитора. Скаржник також вказує, що умовами договору було передбачено припинення обов'язку відповідача поставити товар з 10.10.2013 та виникнення у нього обов'язку повернути попередню оплату, і неврахування вказаних умов договору призвело до помилкового висновку судів про застосування передбачених договором наслідків порушення обов'язку з поставки товару до грошових зобов'язань відповідача з повернення попередньої оплати.
Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в судів касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікус" (далі - покупець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (далі - постачальник або продавець) було укладено договір поставки продукції № 09/03 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати цей товар (п. 1.1 договору).
Пунктом 4.4 договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі 210000,00 грн. на рахунок підприємства постачальника.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 210000,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 12 та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 33.
Згідно із п. 1 додаткової угоди № 1 до договору поставки постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 по 09.10.2013. В разі непоставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 18.10.2013.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі порушення строків поставки товару та/або недопоставленої кількості товару визначених договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого у строк товару за кожний день прострочення та/або штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.
Звертаючись із позовом до суду у цій справі, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, не поставив продукцію і відповідно до умов договору мав повернути покупцеві отримані за продукцію грошові кошти не пізніше 18.10.2013, але повернув їх частково, зокрема, 04.09.2013 - 30000,00 грн. та 23.09.2013 - 40000,00 грн., у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за непоставлену продукцію у розмірі 140000,00 грн. та на підставі п. 7.2. договору стягнути 76020,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений договором строк відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару та не надав доказів повернення у повному обсязі коштів, сплачених позивачем як попередня оплата.
За таких обставин місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок суми неустойки за період з 10.10.2013 по 09.03.2014, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнув з відповідача 140000,00 грн. основного боргу, 63000,00 грн. неустойки та 10500,00 грн. штрафу.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 140000,00 грн. попередньої оплати та, частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині штрафних санкцій, виходив з того, що за невиконання умов договору щодо повернення коштів за договором штраф та неустойка повинні розраховуватися виходячи із суми 140000 грн. та за шість місяців починаючи з наступного дня після останнього дня виконання зобов'язання, тобто з 19.10.2013 року по 19.04.2014. Здійснивши розрахунок неустойки за вказаний період та штрафу виходячи із заборгованості у сумі 140000 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути неустойку у сумі 51240 грн. та 5% штрафу у сумі 7000 грн.
Правомірність стягнення сум штрафних санкцій є предметом касаційного оскарження у цій справі.
Переглядаючи у касаційному порідку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів касаційної інстанції виходить з такого.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
Сервіси для юристів