Постанова ВГСУ від 19.06.2014 року у справі №913/2408/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року Справа № 913/2408/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М., Вовк І.В., Могил С.К. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2014 у справі № 913/2408/13 господарського суду Луганської областіза позовомУправління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської областідоВідкритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке АТП-10920" простягнення 407 984,43 грн.,за участю представників:позивача:не з'явились,відповідача:не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області у вересні 2013 року звернулось з позовом до відкритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке АТП-10920" про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 335 578, 49 грн. недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.03.2012 по 30.06.2013.

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.12.2013, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2014, позов частково задоволено: стягнуто з відповідача 58 801, 09 грн. недоїмки зі сплати єдиного внеску та 1 175, 86 грн. витрат з оплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що предметом позову у даній справі є стягнення недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим попереднім судовим інстанціям необхідно було застосувати положення законодавства про єдиний соціальний внесок, а не обмежуватись застосуванням законодавства про банкрутство.

Переглянувши оскаржені судові акти, колегія суддів Вищого господарського суду України не знайшла підтвердження доводам про неправильне застосування судами норм матеріального або процесуального права, тому дійшла висновку про відсутність підстав задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ухвалою господарського суду Луганської області від 24.03.2011 порушено справу № 13/13б/2011 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке АТП-10920" на підставі статей 1, 2, 8, 11, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 30.06.1999 №784-XIV, зі змінами) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.02.2012 у справі № 13/13б/2011 припинено процедуру розпорядження майном та введено процедуру санації відкритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке АТП-10920", яка триває й на теперішній час.

Заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 539 353,45 грн. виникла з 01.03.2012 по 30.06.2013, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке АТП-10920", а отже є поточною заборгованістю відповідача.

Відповідач сплатив позивачу кошти в сумі 480 552, 36 грн. в якості погашення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що виникла за період з березня 2012 року по травень 2013 року. При цьому останній погоджується з наявністю у нього перед позивачем боргу за період з 01.03.2012 по 30.06.2013, за виключенням сплаченої ним суми.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до листа позивача № 14161/03-16/1 від 26.11.2013, сплачена відповідачем заборгованість за період з березня 2012 року по травень 2013 року в сумі 480 552,36 грн. частково зарахована позивачем в якості сплати заборгованості за попередні періоди, проте позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність заборгованості за відповідні періоди та доказів зарахування сплачених коштів в якості погашення вказаної заборгованості.

Тобто спір у даній справі виник внаслідок того, що позивачем та відповідачем відповідні платежі зараховувались за різні періоди.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону на час порушення провадження у справі про банкрутство відповідача), конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Частиною 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону на час порушення провадження у справі про банкрутство відповідача), поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Вимоги боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, є поточною заборгованістю і задовольняються боржником у процедурі банкрутства до введення ліквідаційної процедури без будь-яких обмежень.

Згідно з п. 12 ст. 21 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на час набрання законної сили положеннями статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"), розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, проводяться керуючим санацією починаючи з дати, зазначеної у затвердженому господарським судом плані санації, в порядку черговості, установленому статтею 31 цього Закону.

Беручи до уваги викладене вище та враховуючи те, що відповідач знаходиться в процедурі санації, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач безпідставно зарахував здійснені відповідачем поточні платежі як погашення заборгованості, яка виникла до порушення провадження у справі про банкрутство і є конкурсною.

Крім цього, як встановлено апеляційним господарським судом, позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність заборгованості за попередні періоди та доказів зачислення перерахованих сум в якості погашення вказаної заборгованості.

Відтак, враховуючи перебування відповідача в процедурі санації у справі про банкрутство № 13/13б/2011 та враховуючи оплату ним суми 480 552, 36 грн. в якості погашення поточної заборгованості, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач має сплатити позивачу залишкову суму заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 58 801,09 грн.

Доводи скаржника щодо неправомірного застосування під час вирішення спору постанови пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 не приймаються колегією суддів Вищого господарського суду України до уваги, оскільки викладені у постанові пленуму вказівки не суперечать законодавству, яким керувалися суди при винесенні оскаржених судових рішень, а мають допоміжний, роз'яснювальний характер.

Колегією суддів касаційної інстанції не приймаються посилання скаржника на те, що апеляційним господарським судом не розглянуто клопотання № 4392/09-16/1 від 26.03.2014 про з'ясування фактичного обсягу заборгованості відповідача, оскільки вказане клопотання надійшло до апеляційного суду після судового засідання, в якому було прийнято постанову за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які повністю підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та яким надана правильна і всебічна оцінка, тому підстав для їх скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,