Постанова ВГСУ від 19.05.2015 року у справі №910/12511/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 910/12511/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Сибіги О.М.,розглянувши матеріали касаційної скаргиСпільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюна постановувід 27.01.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/12511/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АСЕ"до Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення коштів,за участю представників: позивача - Пількевич А.Є.відповідача - Гапич Ю.Л. ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2014 у справі № 910/12511/14 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Шапрана В.В., суддів Андрієнка В.В., Буравльова С.І.), частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АСЕ" (далі - позивач) до Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення 129913,95 грн. за договором підряду від 17.07.2008 №27, в т.ч. 87692,85грн - основний борг, 13896,31грн - 3% річних, 28324,79грн - втрат від інфляції. Стягнено з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 87692,85грн та 1753,86грн судового збору . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, а саме: ст. 33, п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, ст. 257 ЦК України.

Зокрема, скаржник вважає, що судами вже розглдалась справа між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чого, однак, не враховано судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи, а також не застосовано наслідки спливу позовної давності. Крім того, скаржник зазначає, що матеріали і докази по даному договору були здані до архіву, а тому він не мав змоги належними доказами підтвердити безпідставність пред'явлених вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 18.05.2015 №03-05/760, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Глос О.І. та перебуванням у відпустці судді Яценко О.В., для розгляду касаційної скарги у справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Сибіга О.М.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 17.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСЕ" (підрядник) та Спільним Українсько-Французьким підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" (генпідрядник) укладений договір підряду № 27, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати роботи по демонтажу металевих конструкцій існуючого даху головного корпусу Культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал" по вул. Івана Мазепи, 28-30, в м. Києві, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації у терміни, передбачені дійсним договором, а генпідрядник зобов'язався прийняти комплекс належно виконаних підрядником робіт та оплатити їх повну вартість (п.1.1 договору); генпідрядник приймає повний комплекс виконаних робіт, шляхом підписання двостороннього акту про прийняття комплексу робіт та оплачує якісно виконані роботи на умовах дійсного договору (п.1.3 договору); підрядник 25 числа кожного місяця надає генпідряднику чотири примірники акту виконаних робіт та чотири примірники довідки про вартість виконаних робіт (п.4.2 договору); розрахунки здійснюються після виконання підрядником та прийняття генпідрядником робіт, передбачених дійсним договором, вартість яких буде становити частину договірної ціни договору, вказаної у пункті 3.1, та відображати фактично виконані роботи (4.5 договору); остаточний розрахунок за виконані роботи, передбачені дійсним договором, генпідрядник здійснює тільки після надання підрядником документації у повному обсязі (акти на приховані роботи, протоколи випробувань та сертифікати, виконавчі зйомки), що підтверджує якість використаних матеріалів та виконавчої документації у повному обсязі, крім тих матеріалів, які надає генпідрядник (п.4.6 договору).

На виконання своїх зобов'язань за договором позивач здійснив роботи по демонтажу металевих конструкцій у період з серпня 2008 року по грудень 2008 на загальну суму 1762303,20грн, що підтверджується підписаними сторонами і скріпленими їх печатками актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в: № 4 від 29.08.2008, № 10 від 30.09.2008, № 38 за жовтень 2008р., № 16 від 28.11.2008, № 24 від 30.12.2008, № 106 від 30.12.2008, № 107 від 30.12.2008, втім, відповідач оплатив виконані роботи частково на загальну суму 1534971,41грн, звідки сума заборгованості становить 87692,85грн, стягнення якої з нарахуванням інфляційних втрат в сумі 28324,79грн та 3% річних в сумі 13896,31грн є предметом даного позову.

Заперечуючи проти даного позову, відповідач послався на рішення Господарського суду міста Києва 05.08.2011 у справі № 8/337 за позовом ТОВ "АСЕ" до СП ТОВ "Основа-Солсиф" про стягнення боргу по договору підряду №27 від 17.07.2008 в сумі 87692,85грн та нарахованих на цю суму інфляційних втрат, 3% річних та пені, яким відмовлено в задоволені позовних вимог, в зв'язку з чим просив припинити провадження у даній справі на підставі п.2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, як вбачається з рішення у справі №8/337, підставами для відмови у задоволені позову судами було визначено те, що, оскільки умовами договору підряду №27 не визначено конкретного строку по оплаті виконаних виконавцем робіт, то оплата повинна здійснюватися з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, а також позивач, для підтвердження факту настання обов'язку відповідача оплатити повну вартість виконаного комплексу робіт, мав надати акт прийняття комплексу робіт, як належного доказу остаточної здачі роботи.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду з оплати виконаних і прийнятих підрядних робіт в повному обсязі заявив останньому претензію від 18.04.2014 в порядку ст. 530 ЦК України, яка залишена відповідачем без задоволення, а також, звертаючись до суду з даним позовом, позивач усунув всі недоліки, які стали підставою для відмови у задоволені позовних вимог в межах розгляду позову по справі №8/337, таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку, що позов у даній справі заявлений з інших підстав, ніж у справі №8/337.

Вирішуючи спір у справі по суті заявлених вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, оскільки договором підряду №27 від 17.07.2008 не передбачений конкретний строк оплати виконаних робіт, а претензія про сплату заборгованості отримана відповідачем 23.04.2014, з урахуванням вимог статті 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був сплатити заборгованість у строк до 30.04.2014, втім своїх зобов'язань не виконав, що є підставою для стягнення боргу. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції за період 05.01.2009 по 17.04.2014, суди визначили, що ці вимоги передують зверненню позивача з претензією, отже задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

За приписами ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Отже, враховуючи встановлені судами обставини прийняття відповідачем робіт без будь-яких зауважень і заяв щодо якості або недоліків робіт, що підтверджується підписаними ним і скріпленими печатками актами приймання виконаних підрядних робіт ф.КБ-2в та довідками про вартість виконаних підрядних робіт ф.КБ-3 за серпень-грудень 2008 року, і ці обставини не заперечені і не спростовані відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про виникнення у відповідача зобов'язання оплатити прийняті роботи, відтак факт невиконання цього зобов'язання є підставою для задоволення позову в частині вартості неоплачених робіт на суму 87692,85грн.

Колегія суддів враховує, що касаційна скарга відповідача не містить будь-яких вимог і обґрунтувань щодо судових актів у справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих на суму боргу інфляційних втрат і 3% річних.

Водночас, колегія суддів підтримує позицію суду апеляційної інстанції щодо доводів відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог, які правомірно відхилені, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції клопотання про застосування позовної давності відповідач не заявляв і не надав належних та допустимих доказів неможливості звернення до суду першої інстанції із такою заявою, що в силу припису ч. 3 ст. 101 ГПК України унеможливлює прийняття і розгляд такої заяви судом апеляційній інстанції.