ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2017 року Справа № 922/2009/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Бондаря С.В., Кондратової І.Д.
розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 рокуу справі№ 922/2009/16 Господарського суду Харківської областіза позовомкерівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області доприватного підприємства "Ніка" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Харківське вище професійне механіко-технологічне училищепровизнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників сторін:
прокуратури: Красножон О.М.,
позивача: не з'явився,
відповідача : Богдашевський Т.С. ,
третьої особи: не з'явився ,
ВСТАНОВИВ:
Керівник Харківської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернувся до господарського суду з позовною заявою до ПП "Ніка" про визнання недійсним договору оренди державного майна від 30.11.2015р. №2053-Н укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ПП "Ніка" та додаткові угоди до нього, а також просив зобов'язати ПП "Ніка" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення кім. №1-20 та частка №1-6 розташовані на першому поверсі виробничої будівлі (Літ. Д-1), загальною площею 175,5 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 20-А, Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2016 , залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі №922/2009/16 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі №922/2009/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 30.11.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (іменований "орендодавцем") та ПП "Ніка" (іменований "орендарем") укладено договір оренди №2053-Н, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - приміщення на першому поверсі прибудови до тиру, літ. Д-1, загальною площею 224,80 кв.м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 20-А, що перебуває на балансі Харківського професійного електромеханічного ліцею, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.05.2005 р. і становить 80300,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення столярного цеху.
Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, із внесеними змінами. Орендна плата за базовий місяць розрахунку - жовтень 2005 р. - 553,23 грн. Внесення орендної плати передбачено, шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.2. договору).
Строк дії договору оренди визначений п. 10.1. договору та становив 11 місяців, діяв з 30.11.2005 по 29.10.2006 .
30.11.2005 майно за договором оренди від 30.11.2005 було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передачі орендованого майна, підписаного сторонами договору.
В подальшому сторони укладали ряд додаткових угод до договору, якими змінювали розрахунок орендної плати та його вартості , а також продовжували дію договору оренди. Останньою додатковою угодою №15 від 14.03.2015 продовжено строк дії договору до 27.07.2016.
Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказував на невідповідність умов договору оренди вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту" та зазначає, що навчальний заклад не використовує спірне приміщення для навчального процесу, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання договору оренди недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив що відповідач використовує орендовані приміщення за цільовим призначенням, факту порушення останнім умов договору або чинного законодавства сторонами не надано. При цьому вказав на те, що на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались. Крім того, вхід до орендованих приміщень є окремим, ніяк не пов'язаним зі входом до самого учбового корпусу, оскільки спірне приміщення є окремо побудованим. Заборгованість ПП "Ніка" по Договору оренди відсутня. З огляду на викладене, місцевий господарський суд зробив висновки, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 30.11.2005 № 2053 Н.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.
Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Сервіси для юристів