Постанова ВГСУ від 19.03.2015 року у справі №920/1689/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Справа № 920/1689/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяРогач Л.І.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 рокуу справі№ 920/1689/14господарського судуСумської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Нове місто"простягнення 7 499, 75 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Бережко С.І. дов. № 14-96 від 18.04.2014 року,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Нове місто" (далі за текстом - ОСББ "Нове місто") про стягнення 7 499, 75 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.10.2014 року у справі № 920/1689/14 позовні вимоги задоволено частково: стягнути з ОСББ "Нове місто" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 2 000, 00 грн. основного боргу, 1 744, 45 грн. пені, 732, 86 грн. - 3 % річних, 291, 76 грн. інфляційних витрат. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2014 року в частині зменшення розміру пені на 2 144, 93 грн. та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким стягнути з відповідача на користь відповідача пеню у розмірі 2 144, 93 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року у справі № 920/1689/14 апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2014 року у справі № 920/1689/14 - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року у справі № 920/1689/14 в частині зменшення розміру пені на 2 544, 84 грн. та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким стягнути з відповідача на користь позивача 2 544, 84 грн., аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 549 - 552 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 05.03.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролової Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 19.03.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 17.03.2015 року № 03-05/388 для розгляду касаційної скарги у справі № 920/1689/14, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Рогач Л.І., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 28.12.2012 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ОСББ "Нове місто" (покупець) уклали договір № 13/2649-ТЕ-29, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Положеннями п. 6.1. вказаного вище Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що позивачем протягом січня 2013 року - грудня 2013 року, згідно Договору було передано відповідачу природний газ на загальну суму 97 324, 63 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками, копії яких долучені до матеріалів справи.

Так, судами встановлено, що звертаючись до суду, позивач послався на те, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки природного газу виконав неналежним чином, за поставлений природний газ розрахувався частково, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2 000, 00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

За таких обставин, враховуючи встановлений судами факт поставки позивачем природного газу та виникнення у відповідача заборгованість, а останнім не надано доказів остаточного погашення суми боргу, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 2 000, 00 грн. основного боргу, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору № 13/2649-ТЕ-29 від 28.12.2012 року позивачем заявлено до стягнення з відповідача 918, 14 грн. - 3 % річних та 291, 76 грн. інфляційних втрат.

Частина 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи встановленої судами обставини стосовного того, що позивачем при поданні розрахунку 3 % річних не враховано сплату відповідачем коштів за період з 27.03.2013 року по 28.08.2013 року, погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимог стосовно стягнення 918, 14 грн. - 3 % річних, а саме, які підлягають задоволенню в сумі 732, 86 грн., а позовні вимоги щодо стягнення 291, 76 грн. інфляційних витрат підлягають задоволенню повністю.