Постанова ВГСУ від 19.03.2015 року у справі №904/6276/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2015 року Справа № 904/6276/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаПац В.О., представник,відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015у справі№904/6276/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської радипростягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради пені в розмірі 218984,58 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, в розмірі 563888,38 грн, 3% річних в розмірі 199987,77 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2014 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 (судді: Верхогляд Т.А. - головуючий, Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.), позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3% річних у сумі 199394,45 грн, втрати від інфляції у сумі 547690,95 грн, пеню у сумі 108009 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 19262,07 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою в частині відмови щодо задоволення штрафних санкцій (пені) у повному обсязі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій (пені) в сумі 108009 грн і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В іншій частині судові рішення позивач просить залишити без змін. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.224, 258, 549-551, 625 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України, ст.ст.47, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2013 у справі №904/5405/13, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2013, за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради встановлено факт прострочення відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №12/18/55/БО купівлі-продажу природного газу від 20.07.2012 та стягнуто з останнього основний борг у сумі 5458667,14 грн, пеню у сумі 63626,60 грн (за період прострочки з 15.11.2012 по 15.04.2013), збитки від інфляції у сумі 53560,58 грн (за період з листопада 2012 року по січень 2013 року), 3% річних в сумі 127253,19 грн (за період з 15.11.2012 по 15.04.2013), 7% штрафу у сумі 145143,86 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 68820 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 в частині зменшення розміру стягуваної суми пені та 7% штрафу до 10% від їх заявленої суми та відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 572639,35 грн пені та 1306294,75 грн штрафу і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суддів. В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2013 залишено без змін.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 стягнуто з відповідача на користь позивача 318132,98 грн пені, 725719,31 грн штрафу; в решті позову відмовлено.

Рішення Господарського суду від 18.03.2014 набрало законної сили 26.06.2014.

Згідно з ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 21.07.2014 основна заборгованість відповідача складає 4301627,14 грн.

За таких обставин позивач в серпні 2014 року звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 199987,77 грн 3% річних, нарахованих за період з 16.04.2013 по 21.07.2014 на суму заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором №12/18/55/БО купівлі-продажу природного газу від 20.07.2012, а також про стягнення з відповідача 563888,38 грн інфляційних втрат за період з травня 2013 року по липень 2014 року та 218984,58 грн пені за період з 16.04.2013 по 14.07.2013.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати вартості газу, отриманого за договором №12/18/55/БО від 20.07.2012, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 199394,45 грн та втрати від інфляції у сумі 547690,95 грн згідно із розрахунком, здійсненим судом першої інстанції.

Колегія погоджується з таким висновком судів, оскільки саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

В частині вирішення позовних вимог про стягнення річних та інфляційних судові рішення фактично не оскаржуються.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення на 50 % розміру пені.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов'язань встановлені п.7.2, укладеного між сторонами договору №12/18/55/БО від 20.07.2012.

Місцевий господарський суд, вирішуючи позов в частині заявленої до стягнення пені в розмірі 218984,58 грн за період з 16.04.2013 року по 14.07.2013 року та перевіривши розрахунок, дійшов висновку про правомірне нарахування пені в розмірі 216018 грн, оскільки при обчисленні пені позивачем день часткової оплати боргу помилково враховувався як день прострочення.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509, ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.