Постанова ВГСУ від 19.03.2014 року у справі №902/1268/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 902/1268/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини А 0215 на рішення господарського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2013 року у справі № 902/1268/13 за позовом державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до військової частини А 0215 про стягнення суми, -

Встановив:

У вересні 2013 року державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до військової частини А-0215 про стягнення 2852416,5 грн. заборгованості, з яких 2530302,32 грн. - основний борг, 48871,90 грн. - 3 % річних, 91065,58 грн. - пеня, 177121,16 грн. - штраф, 5055,54 грн. - інфляційні втрати.

В подальшому, позивач просив припинити провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в зв'язку з відсутністю предмету спору в даній частині, а вимоги щодо стягнення 3 % річних, пені, штрафу та інфляційних - підтримав.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 48871,90 грн. 3 % річних та судовий збір. В частині вимог стосовно стягнення суми основного боргу в розмірі 2530302,32 грн. провадження у справі припинено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В частині стягнення 91065,58 грн. пені, 177121,16 грн. штрафу, 5055,54 грн. інфляційних втрат в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. У надісланому до суду клопотанні вимоги, викладені у касаційній скарзі, підтримав та просив суд задовольнити касаційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 14 вересня 2012 року сторонами укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д, за яким постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у п. 1.2 договору та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.

Додатками № 1-5 до договору сторони погодили найменування товару (піропатрони ПК-21М-2); ціну товару; зразок акта виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків, акта прийому поставленого товару; зразок витягу з формуляру.

Додатковою угодою № 1 до договору сторони виклали п. 5.1 договору в наступній редакції: "Постачальник здійснює поставку товару (п. 5.4 договору) до 14 грудня 2012 року, після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару".

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання позивач виконав належним чином, передавши в/ч А-1912 товар - піропатрони капсульні ПК-21М-2, що підтверджується актом прийому № 75/75 від 13 грудня 2012 року, на суму 2530302,32 грн.

На підставі зазначеного акта між представниками сторін складено акти прийому поставленого товару відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д від 14 вересня 2012 року на суму 2530302,32 грн.

Крім того, судом встановлено, що сторонами підписано видаткову накладну на відпуск товару за договором на суму 2530302,32 грн., а в подальшому позивачем оформлено рахунок-фактуру № 532, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д від 14 вересня 2012 року; найменування та суму товару.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами та претензією щодо сплати наявної заборгованості і відповідач, у відповідь, гарантував її погашення після надходження коштів на відповідні цілі.

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено не було, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду з даним позовом.

Розглядаючи вказані вимоги по суті, господарський суд першої інстанції встановивши, що основний борг в сумі 2530302,32 грн. відповідачем було погашено після порушення провадження у даній справі, припинив провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Разом з тим, встановивши, що предметом розгляду даного спору є порушення грошового зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д від 14 вересня 2012 року, керуючись нормами ст.ст. 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 610 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені та 7 % штрафу, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, за порушення грошового зобов'язання, є необґрунтованим і безпідставним, а тому, вимоги щодо стягнення 91065,58 грн. пені та 177121,16 грн. штрафу слід залишити без задоволення.

Вимоги стосовно стягнення інфляційних не задоволено, виходячи з того, що, в разі, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Таким чином, не врахування позивачем при розрахунку інфляційних втрат періодів, в яких була дефляція, тягне в свою чергу за собою завищення інфляційних втрат, а відтак і порушення прав відповідача, так як індекс інфляції за свою суттю є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

Наданий до позову розрахунок інфляційних втрат свідчить про те, що позивач проводить розрахунок інфляційних за зобов'язанням грудня 2012 року за період з січня-червня 2013 року (тобто, за період, коли сукупний індекс інфляції становив 100,001998 %). В той же час, заборгованість за договором виникла у січні 2013 року, основна заборгованість відповідачем погашена у жовтні 2013 року, а з позовом позивач звернувся до суду 5 вересня 2013 року.

Позивачем вибірково обрано періоди нарахування інфляційних втрат, а саме, - ті місяці, в яких була інфляція, водночас, ті місяці, у яких була дефляція, позивачем, при обрахунку вказаних втрат, не враховано, що потягло за собою штучне завищення розміру інфляційних втрат і свідчить про те, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 5055,54 грн. є необґрунтованими.