Постанова ВГСУ від 19.02.2015 року у справі №922/3460/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Справа № 922/3460/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕСна рішення від та на постанову відгосподарського суду Харківської області 03.11.2014 Харківського апеляційного господарського суду 10.12.2014 у справі господарського суду№ 922/3460/14 Харківської областіза позовомДочірнього підприємства "ДІАМЕХ-УКРАЇНА" ТОВ "ДІАМЕХ 2000"доПублічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕСпростягнення 189597,74 грн.за участю представників сторін:

від позивача - Тютюнник О.А.

від відповідача - Костерний Д.О.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2014 у справі № 922/3460/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014, частково задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства "ДІАМЕХ-УКРАЇНА" ТОВ "ДІАМЕХ 2000" (Позивач). Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО", в особі відокремленого підрозділу Зміївська теплова електрична станція (Відповідач) на користь Позивача 181 860,00 грн. основного боргу, 2 546,04 грн. - інфляційних втрат, 1 136,00 грн. - 3% річних, 2 027,85 грн. - пені та 3 791,95 грн. - судового збору.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2014, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 у справі № 922/3460/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 616, 617, 550 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05.03.2014 між Дочірнім підприємством "ДІАМЕХ-УКРАЇНА" ТОВ "ДІАМЕХ 2000" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/86, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товари (продукцію) за умовами цього договору, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити цю продукцію, найменування (номенклатура, асортимент), кількість та інші характеристики якої зазначені в Додатку до договору.

В Додатку № 1 до договору сторони узгодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції), а саме: Віброаналізатор "Кварц" у кількості 1 шт. за ціною 181 860,00 грн. (в тому числі ПДВ - 30 310,00 грн.).

Позивачем поставлено Відповідачу вищезазначений товар (продукцію) на суму 181 860,00грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі продукції від 16.04.2014, видатковою накладною № 10 від 16.04.2014, товарно-транспортною накладною № 01/16-04-14 від 16.04.2014.

Відповідно до пункту 3 Додатку № 1 до договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції.

Відповідач, в порушення умов договору, отриманий товар у встановлені строки не оплатив, що і стало підставою для звернення Позивача до господарського суду із відповідним позовом.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, частково задоволено позовні вимоги Позивача.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується поставка товару, а саме: Віброаналізатора "Кварц" у кількості 1 шт. за ціною 181 860,00 грн., тому судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 181 860,00 грн. за поставлений товар.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення Відповідачем грошового зобов'язання, судами попередніх інстанцій правомірно стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3 % річних та інфляційні втрати.

Пунктом 9.6. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ від ціни неоплаченої продукції.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, судами попередніх інстанцій частково задоволено клопотання Відповідача про зменшення розміру пені. Судом першої інстанції присуджено до стягнення 2 027,85грн. пені, а в частині стягнення 2 027,85 грн. пені - відмовлено.

Судами відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про відстрочення виконання рішення суду, оскільки відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" способів виконання рішення суду.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи касаційної скарги щодо ненадання Позивачем рахунку-фактури, оскільки відповідно до пункту 3 Додатку № 1 до договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем протягом 45 календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції.

Крім того, статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язується оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.