Постанова ВГСУ від 19.02.2015 року у справі №910/24599/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Справа № 910/24599/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Дерепи В.І.суддівБондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - Індастріз Україна" від позивача: Васютович О.В. від відповідачів: 1. Туніка А.В.; 2.Михаленко Л.С.на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 рокута постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року у справі№ 910/24599/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - Індастріз Україна"до1. Державного підприємства "Укртранснафтопродукт"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"; 3. Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз"; 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кийтрансойл Плюс"провитребування нафтопродуктів із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК - Індастріз Україна" (далі позивач) звернулось до відповідачів з позовом про зобов'язання відповідачів повернути позивачу належні йому нафтопродукти, які були вивезені з нафтобази за адресою: Київська обл., місто Васильків, вул. Паризької комуни, 18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 року позовна заява була повернута позивачу, з підстав передбачених п.п.3, 4 ч.1 ст. 63 ГПК України.

В ухвалі суду зазначено про те, що в поданій позивачем позовній заяві відсутні посилання на докази, які підтверджують позовні вимоги. Позивачем в позовній заяві заявлено вимогу про повернення нафтопродуктів до 4 позивачів, однак позовні вимоги мають бути заявлені конкретно до кожного з відповідачів. Позивачем, при зверненні з позовною заявою не визначено ціну позову. Платіжне доручення № 2750 від 05.11.2014 року про сплату судового збору у розмірі 1 827 грн. не може бути прийняте судом в якості належного доказу, що підтверджує сплату позивачем судового збору за подання позовної заяви про повернення майна з чужого незаконного володіння у встановленому законодавством порядку та розмірі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та постанову прийняті у справі, а справу передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.

В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами невірно застосоване діюче законодавство.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Що стосується повернення позовної заяви з підстав передбачених п.3 ст. 63 ГПК України судова колегія зазначає, що суд не вправі повернути позовну заяву на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України з мотиву не подання документів, що є доказами, або подання незасвідчених належним чином копій документів, оскільки позивач може їх подати до закінчення розгляду справи (див. Постанову пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п.3.3)).

Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви з посиланням на п. 3 ч.1 ст. 63 ГПК України.

Як зазначено вище, позивач звернувся з позовом про зобов'язання відповідачів повернути йому нафтопродукти, які були вивезені з нафтобази за адресою: Київська обл., місто Васильків, вул. Паризької комуни, 18.

Даний позов є майновим і відповідно позивач повинен був сплатити судовий збір на підставі пункту 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (далі Закон) у розмірі 2% від ціни позову.

До матеріалів справи (а.с. 103) залучено платіжне доручення від 05.11.2014 року, яке свідчить про те, що позивачем сплачено судовий збір при поданні позовної заяви у розмірі 1 827 грн., тобто мінімальний розмір судового збору при зверненні з позовною заявою майнового характеру.

В позовній заяві (а.с. 18-21) позивач зазначає, що ним було здійснено чергову поставку дизельного пального у семи вагоноцестернах на суму 6 132 087 грн., а також про те, що на час подання позову позивачу невідома кількість нафтопродуктів, яка була незаконно вивезена з території нафтобази відповідачами, а тому встановити достовірно їх вартість неможливо і відповідно не можливо визначити розмір судового збору.

Відповідно до пункту 2.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу 6-го ГПК України" судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Аналізуючи факти викладені в позовній заяві, немає підстав вважати, що у даному випадку є виняток з загального правила щодо встановлення ціни позову.

Оскільки, в прохальній частині позовної заяви не зазначено обсяг майна, яке позивач просить йому повернути (при відомій вартості за тону), суди обґрунтовано прийшли до висновку про те, що платіжне доручення про сплату ним мінімального розміру судового збору не може бути належним доказом його сплати у встановленому розмірі.

За таких обставин, не зважаючи на ту обставину, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови в прийнятті позовної заяви з посиланням на п.3 ч.1 ст. 63 ГПК України, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду міста Києва про відмову в прийнятті позовної заяви з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 63 ГПК України та постанова Київського апеляційного господарського суду, якою зазначена ухвала залишена в силі, повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 63, 86, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - Індастріз Україна" відмовити.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року прийняті у справі № 910/24599/14 залишити без змін.

Головуючий В.І.Дерепа

Судді С.В.Бондар