ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2015 року Справа № 910/10725/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону Українина рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 12.08.2014 Київського апеляційного господарського суду 19.11.2014 у справі господарського суду№ 910/10725/14 міста Києваза позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "СВС - Гарант"провизнання договору №274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014 року недійснимза участю представників сторін:
від позивача - Кривошея Д.А.
від відповідача - не з'явилися
від прокуратури - Яговдік С.М.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у справі № 910/10725/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014, відмовлено в позові Заступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 837, 901 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".
Міністерство оборони України заперечує проти доводів касаційної скарги та просить рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у даній справі залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників Позивача та прокуратури, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 27.02.2014 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВС-Гарант", (переробник) укладено договір про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14.
Пунктом 1.1 договору передбачено порядок взаємодії щодо організації передачі на первинну обробку та переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних і демонтованих технічних матеріальних засобів, що зберігаються у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.2. договору Переробник зобов'язався в термін, що визначений договором, на підставі ліцензії Міністерства фінансів України від 15.12.2010 серії АВ № 563559 на вид господарської діяльності "Збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння", ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 серії АГ № 501643 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту чорних металів", ліцензії Міністерства промислової політики України від 28.01.2011 серії АГ № 501654 на вид господарської діяльності "Заготівля, переробка металобрухту кольорових металів", відповідно до умов договору: прийняти від замовника сировину, за номенклатурою та обсягами, які будуть визначені у додаткових угодах до даного договору; здійснити транспортування сировини до місця виконання робіт; виконати первинну обробку та переробку сировини; оплатити замовнику вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині.
За умовами пунктів 3.1.1, 3.1.2 договору на кожну партію сировини, що передається замовником переробнику для виконання робіт за договором, сторонами укладаються додаткові угоди, на умовах та за формою, що визначена договором. Підставою для укладання додаткової угоди є: укладений договір між замовником і переробником; наявність накопичених обсягів сировини у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України відповідно до звітних документів у тому числі служб забезпечення органів військового управління та Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 3.2.5. договору сировина, що отримана переробником від замовника відповідно до додаткової угоди та отримані в результаті виконання робіт продукти переробки (п. 2.З.), до моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків (відповідно до п. п. 4.5.2., 4.5.3. договору) щодо виконання відповідної додаткової угоди, є власністю Держави в особі замовника. До моменту підписання сторонами акту остаточних розрахунків відчуження сировини та продуктів переробки третім особам, а також самому переробнику та їх використання у господарській діяльності з метою іншою, ніж зберігання, підготовка до переробки та безпосередня переробка не дозволяється.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна договору складається з вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться у сировині, що передається за додатковими угодами до договору, з відрахуванням вартості переробки і визначається як їх сума (додаткових угод).
Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору про передачу на переробку брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів № 274/ДГМ/1-14 від 27.02.2014.
Позовні вимоги ґрунтуються на нормах статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.
Судами попередніх інстанцій відмовлено Заступнику військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в задоволенні позовних вимог.
Судові рішення мотивовані тим, що за умовами укладеного договору між сторонами було погоджено прийняття від замовника сировини (брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів від списаних демонтованих технічних матеріальних засобів), здійснення транспортування сировини, виконання первинної обробки та переробки сировини, оплата замовнику вартості дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині. Укладений договір не передбачає передачу права власності на металобрухт Відповідачеві, тому не є договором направленим на реалізацію металобрухту, що фактично виключає наявність між сторонами відносин купівлі-продажу, а дорогоцінні метали за умовами пункту 2.3. договору є продуктами переробки, а не предметом купівлі-продажу(товаром).
Виконавець отримує лише плату за переробку, а вартість дорогоцінних металів і супутніх матеріалів, які містяться в сировині перераховує замовнику відповідно до пунктів 4.1., 4.3 договору. Дорогоцінні метали, які отримує в результаті переробки виконавець реалізовуються на підставі договору поставки банківських металів, укладеного Відповідачем з Національним Банком України.
Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги посилання прокурора щодо необхідності здійснення відчуження брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів і сплавів у порядку визначеному Положенням про Порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, оскільки вказані норми регулюють відносини щодо реалізації військового майна, а між сторонами склалися відносини щодо переробки давальницької сировини, а саме брухту і відходів із вмістом дорогоцінних металів, які регулюються іншими нормативними документами ніж Положення на яке посилається прокурор.
Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Сервіси для юристів