Постанова ВГСУ від 19.02.2014 року у справі №910/10416/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року Справа № 910/10416/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Тельманівський кар`єр"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 рокуу справі за позовомПублічного акціонерного товариства "Тельманівський кар`єр"доСуб`єкта підприємницької діяльності Боровика Віталія Григоровичапростягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

у червні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Тельманівський кар`єр" звернулось до господарського суду з позовом до підприємця Боровика Віталія Григоровича про стягнення 95 300 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 14 898,10 грн. пені та 2 975,60 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.08.2013 року позов задоволено частково та постановлено про стягнення з відповідача 95 300 грн. передоплати, 7 413,11 грн. пені та 2 975,60 грн. 3 % річних, а в решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року рішення місцевого господарського суду скасовано частково та постановлень про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 4 352,20 грн., а в решті позову відмовлено.

Постанова апеляційного господарського суду оскаржена у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 12.02.2014 року порушено касаційне провадження у справі, за скаргою позивача, у якій він посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи постанову про скасування рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення спірної суми передоплати, суд апеляційної інстанції виходив з того, що товар знаходився у продавця і з урахуванням того, що відповідно до п. 3 договору покупець приймав товар на складі продавця, зобов'язання останнього є виконаними, а тому заявлені до нього вимоги є безпідставними.

Проте погодитись з наведеними апеляційним господарським судом мотивами скасування судового рішення та відмов у стягненні суми передоплати не можна.

Статтею 712 ЦК України встановлено, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, відносини сторін врегульовані договором № 03/01/11 від 03.01.2011 року, за умовами якого до підприємець Боровик В.Г. (постачальник) зобов'язався поставити ПАТ "Тельманівський кар`єр" (покупець) товар (запасні частини до імпортної техніки), а останній прийняти цей товар та оплатити його вартість.

За п.п. 3.1, 3.2 цього договору, оплата здійснюється шляхом перерахування авансу у розмірі 60 % від вартості товару, вказаної в специфікації та погодженої з покупцем, на розрахунковий рахунок продавця, протягом 5-ти банківських днів з моменту погодження заяви постачальником. Остання частина в розмірі 40% вартості товару, перераховується на розрахунковий рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів після приймання товару представниками покупця на складі продавця.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань за цим договором судами обох інстанцій встановлено, що платіжними дорученнями № 338 від 23.04.2012 року та № 338 від 11.05.2012 року позивач перерахував відповідачу 114 171,82 грн. за товар, який за приписами п. 4.4 договору підлягав передачі покупцю відповідно 15.05.2012 року та 01.06.2012 року.

Проте в обумовлений договором строк товар позивачу не було поставлено, можливість передачі його у власність покупця виникла у відповідача лише після 22.05.2012 року та 11.07.2012 року відповідно, що надає позивачу можливість скористатись правом, наданим йому ст. 693 ЦК України, зокрема на власний розсуд вимагати передання оплаченого, але не переданого у встановлений строк товару, або ж вимагати повернення суми попередньої оплати.

Оскільки обрання передбаченого цією нормою способу захисту своїх майнових інтересів є правом позивача, яке не може бути обмежене судом чи бажанням іншої сторони у зобов'язанні місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку щодо правомірності заявлених вимог про повернення попередньої оплати за непоставлений своєчасно товар, обґрунтовано постановив про стягнення спірної суми і підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині з наведених апеляційним господарським судом мотивів не було.

Водночас, судові рішення обох інстанцій у частині стягнення 3 % річних та пені не можуть залишатись без змін, так як застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Нарахування процентів на суму попередньої оплати на суму попередньої оплати договором не передбачено, а тому підстав для їх стягнення не було.

Відсутні правові підстави і для стягнення пені за порушення строків поставки товару, оскільки встановлені законом правові наслідки щодо вимог про повернення попередньої оплати не передбачають такого виду відповідальності, як стягнення пені, вимагаючи повернення коштів попередньої оплати покупець тим самим задовольнився виконаним, відмовився від поставки та прийняття товару і виконання договору постачальником, що виключає зобов'язання останнього нести відповідальність по сплаті пені відповідно до п. 6.3 договору.

Скасовуючи рішення господарського суду Київської області у цій частині судова колегія, враховуючи, що обставини справи не потребують додаткового дослідження, вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

Керуючись ст. ст. 85, 1119-11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В: