ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2014 року Справа № 5017/1368/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивача Граб Ю.І.;від відповідача Станков С.С.;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 рокуу справі№ 5017/1368/2012 Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг"доПриватного підприємства "Прогресфарм"простягнення 254110,70 грн
ВСТАНОВИВ:
У травні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг" (надалі - ТОВ "Оптіма-лізинг", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Прогресфарм" (надалі - ПП "Прогресфарм", відповідач) про стягнення 93613,10 грн неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
В процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі 254110,70 грн за період прострочення з 05.09.2011 року до 05.04.2013 року.
Позовні вимоги ТОВ "Оптіма-лізинг" обґрунтовувало неналежним виконанням зі сторони ПП "Прогресфарм" зобов'язань за договором оперативного лізингу транспортного засобу № 20081072 від 29.07.2008 року щодо повернення предмету лізингу після закінчення строку лізингу.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на неправильність розрахунку неустойки, виходячи з розміру останнього платежу; необхідність зменшення строку нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання до шести місяців згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу (далі - ГК) України та пропуск позивачем спеціального строку позовної давності відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Крім того, відповідач просив суд згідно ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, враховуючи його тяжке фінансове становище, ступінь виконання зобов'язання за договором оперативного лізингу транспортного засобу № 20081072 від 29.07.2008 року та відсутність у позивача збитків.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2013 року у справі № 5017/1368/2012 (колегія суддів у складі: головуючого судді Погребної К.Ф., суддів: Зайцева Ю.О. та Меденцева П.А.) позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 254110,70 грн неустойки за договором оперативного лізингу транспортного засобу № 20081072 від 29.07.2008 року та 5082,22 грн судового збору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Мирошниченко М. А., суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.) рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2013 року у справі № 5017/1368/2012 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про фінансовий лізинг".
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 29.07.2008 року між ТОВ "Оптіма-лізинг" (лізингодавець) та ПП "Прогресфарм" (лізингоодержувач) було укладено договір № 20081072 оперативного лізингу обладнання.
Відповідно до положень вищенаведеного договору ТОВ "Оптіма-лізинг" надає у виключне користування ПП "Прогресфарм" на визначений строк транспортні засоби, що набуваються ТОВ "Оптіма-лізинг" у власність за погодженням з лізингоодержувачем у відповідного постачальника транспортного засобу, за умовами сплати останнім періодичних лізингових платежів.
05.09.2008 року ТОВ "Оптіма-лізинг" передало у строкове платне користування ПП "Прогресфарм" автомобіль Chevrolet Epica (Шевроле Епіка), про що свідчить наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі № 2008/379.
Згідно з п. 13.1 договору відразу після закінчення строку лізингу або припинення лізингу транспортного засобу, лізингоодержувач зобов'язаний за власний кошт повернути транспортний засіб лізингодавцеві в тій самій комплектації, в якій автомобіль було передано лізингоодержувачу у відповідності до даного договору, з урахуванням нормального зносу, за адресою лізингодавця.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.02.2012 у справі № 9/17-4871-2011 (суддя Меденцев П.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 (судді: Ярош А.І., Михайлов М.В., Лисенко В.А.), зобов'язано ПП "Прогресфарм" передати ТОВ "Оптіма-лізинг" автомобіль Chevrolet Epica, державний номер АА 7213 НР, номер кузова KL1FL69KE8B130015 у зв'язку з закінченням 05.09.2011 року строку лізингу.
Докази повернення лізингодавцю предмету лізингу в матеріалах справи відсутні.
Предметом позову у даній справі є стягнення з лізингодержувача неустойки, нарахованої за час прострочення повернення предмету лізингу на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Задовольняючи позов про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач після припинення дії договору - 05 вересня 2011 року не повернув позивачу предмет лізингу, а тому за час прострочення зобов'язаний сплатити неустойку згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка застосовується до договору оперативного лізингу згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України. При цьому, враховуючи те, що загальними положеннями про оренду (ч. 2 ст. 785 ЦК України) встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, не застосовуються до спірних правовідносин.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення ч. 2 ст. 785 ЦК України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору оперативного лізингу, оскільки останні регулюються за аналогією Законом України "Про фінансовий лізинг", ст. 10 якого визначає особливі права лізингодавця у випадку неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу.
На думку Вищого господарского суду України, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, підставою застосування аналогії закону є неврегульованість суспільних відносин, тобто відсутність правових норм, які б регулювали відповідні відносини. Врегульованість суспільних відносин, хоч би й загальними нормами, а також відсилка до регламентації схожих відносин виключає застосування закону за аналогією.
Відтак, спеціальний закон, в даному випадку Закон України "Про фінансовий лізинг", що регулює цивільно-правові відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, та встановлює для цих відносини певні винятки із загального правила, підлягає застосуванню виключно до тих випадків, для яких цей Закон видано, і його не можна застосовувати за аналогією до відносин оперативного лізингу - суспільних відносин, які не передбачені цим Законом, та врегульовані загальними нормами Цивільного кодексу України про лізинг.
У ч. 2 ст. 806 ЦК України закріплена відсильна норма, яка передбачає застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом.
Особливі правові наслідки користування майном після припинення договору оперативного лізингу не визначені ні параграфом 6 глави 58 "Найм (оренда)" ЦК України, ні спеціальним законом, а тому до цих відносин застосовуються норми параграфу 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 ЦК України, в тому числі й ч. 2 ст. 785 ЦК України, що структурно закріплена в цьому параграфі.
Сервіси для юристів