Постанова ВГСУ від 19.01.2017 року у справі №910/12137/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року Справа № 910/12137/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач),суддів:Бакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.11.2016у справі№ 910/12137/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства" Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ АЕРО ДЖЕТ"провизнання окремих пунктів договору недійсним,

за участю представників

від позивача: Станова Ю.В.;

від відповідача: Григор'єва Н.В.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/12137/16 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (головуючий суддя - Коршун Н.М., судді Ткаченко Б.О., Алданова С.О.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 910/12137/16, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215, 217, 233 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-3, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

18.01.2017 відповідачем до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "ВОГ АЕРО ДЖЕТ" просило в задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/12137/16 залишити без змін.

У призначене судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.03.2016 між ТОВ "ВОГ АЕРО ДЖЕТ" (позикодавець) та Філією "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" (позичальник) укладено договір позики № 03/03-16, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець передає у позику позичальникові продукцію найменування, марка якої вказується у пункті 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію такої ж якості та не нижчої якості.

Згідно з п. 1.2 договору позики найменування продукції: паливо рідинне та газ; олив мастильних (дизельне паливо).

Відповідно до п. 1.4 договору він є безвідсотковим.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що позикодавець передає позичальникові продукцію в кількості 10 000 (десять тисяч) тон.

Позикодавець зобов'язаний передати позичальникові продукцію відповідно до розділу 2 договору, узгодженими партіями у строк до 18 березня 2016 року. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями не нижчої якості, як це вказано в п. 2.2 договору, у строк до 31.03.2016. Кількість продукція, яку позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю, повинна відповідати кількості, вказаній в актах приймання-передачі продукції, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана у позику. (п.п. 3.1, 3.2 договору).

У розділі 4 договору сторони узгодили порядок відповідальності сторін.

Відповідно до п. 4.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Згідно з п. 4.3 договору у разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2 цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1% від суми продукції, переданої у позику, за кожний день прострочення повернення.

Пунктом 4.4 договору сторони обумовили, що у разі неповернення та/або прострочки повернення продукції позичальником позикодавцю в строк, зазначений у п. 3.2 даного договору, позичальник оплачує вартість неповернутої продукції, виходячи з оціночної вартості продукції, зазначеної у п. 1.3 даного договору, протягом 5 банківських днів з моменту порушення своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 4.5 договору у разі порушення позичальником своїх зобов'язань, передбачених п. 4.4 цього договору, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно з п. 7.1 договору він є укладеним з моменту передання продукції та діє до 30.04.2014.

Вважаючи, що вказаний договір позики був підписаний Філією "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, що призвело до порушення її внутрішньої волі, останнє звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ВОГ АЕРО ДЖЕТ" про визнання недійсними п. 4.3, п. 4.4, п. 4.5 договору позики від 03.03.2016 № 03/03-16, укладеного між Філією "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" та ТОВ "ВОГ АЕРО ДЖЕТ".

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що для кваліфікації правочину як вчиненого особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах за ст. 233 Цивільного кодексу України необхідна обов'язкова наявність двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Однак, позивач міг передбачити можливість оскарження процедури закупівлі, на що він посилається як на підставу виникнення скрутного становища із запасами палива на залізниці (оскарження процедури закупівлі спричинило призупинення підписання договору з відповідачем - переможцем конкурсних торгів № 69 на закупівлю дизельного палива), враховуючи, що умови здійснення закупівель, зокрема можливість оскарження рішень замовника, визначені Законом України "Про здійснення державних закупівель" та відомі позивачу. При цьому позивач є підприємством державного значення, яке безумовно повинно мати плани закупівлі необхідної кількості палива. Твердження позивача про критичні запаси палива на залізниці на момент укладення договору позики від 03.03.2016 № 03/03-16 не підтверджуються належними та допустимими доказами. Крім того, укладаючи вказаний договір позики, сторони самостійно на підставі вільного волевиявлення визначили його умови, зокрема, щодо відповідальності за порушення договірних зобов'язань (пункти 4.3, 4.4, 4.5), з якими позивач фактично погодився, враховуючи, що договір від 03.03.2016 був підписаний без зауважень та заперечень з боку останнього повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками. Докази незгоди позивача з вказаними умовами договору позики 03.03.2016 при його укладенні чи намагання внести будь-які зміни чи пропозиції до нього в матеріали справи відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.