Постанова ВГСУ від 18.09.2014 року у справі №927/487/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року Справа № 927/487/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Мачульського Г.М.,

суддів Данилової Т.Б., Шаргала В.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Крачок О.В. дов. б/н від 02.06.14;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Сервіс та технології"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014

у справі №927/487/14 Господарського суду Чернігівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Сервіс та технології"

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря"

про стягнення 194 610, 20 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Сервіс та технології" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря" про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 176 000,00 грн.

Під час розгляду справи, 20.05.2014 року позивач подач заяву про зміну позовних вимог в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України та просив стягнути з відповідача 194 610,20 грн., з яких 176 000,00 грн. безпідставно набуті грошові кошти, 5 190,80 грн. проценти за користування чужими коштами, 11 264,00 грн. інфляційні втрати та 2 155,40 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.06.2014 (суддя Книш Н.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 (судді: Жук Г.А., Мальченко А.О., Суховий В.Г.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощеній формі, на підставі якого відповідач і отримав спірні кошти.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Сервіс та технології" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 180, 181, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.638, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу Сільськогосподарський виробничий кооператив "Зоря" просить судові рішення у справі залишити без змін, як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

20.12.2013 року відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано рахунок-фактуру №22 від 20.12.2013 року на оплату кукурудзи в кількості 150000 кг, за ціною 0,53333 грн./кг на суму 96000 грн. та 23.12.2013 року - рахунок-фактуру № 23 від 23.12.2013 року на оплату кукурудзи в кількості 125000кг за ціною 0,53333 грн./кг на суму 80000 грн.

На підставі виставлених рахунків позивач відповідними платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 96000,00грн. та 80000,00грн.

Зважаючи на те, що у виставлених відповідачем платіжних дорученнях вказані всі необхідні умови договору (ч.3 ст.180 ГК України), як-то предмет (назва товару та його кількість), ціна (за одиницю товару та загальна вартість товару), а позивач оплатив виставлені рахунки, то господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощеній формі (ч.1 ст.181 ГК України). Щодо строку дії такого договору, то в даному випадку можна виходити із положень ч.1 ст. 267 Господарського кодексу України.

Таким чином господарські суди встановили, що спірні кошті набуті відповідачем на підставі відповідного договору, чим спростовуються посилання відповідача на те, що ці кошти відповідач набув безпідставно. А відтак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.