Постанова ВГСУ від 18.08.2016 року у справі №910/9602/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2016 року Справа № 910/9602/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівДемидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.)у справі№ 910/9602/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод"доПублічного акціонерного товариства "Дельта - Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Донантрацит",прозобов'язання повернути 500.000,00 грн.,за участю представників

позивачаЛуцький Я.І.,відповідачане з'явились,третьої особиАбросімова О.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 у справі № 910/9602/15 позов задоволено: зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" повернути Публічному акціонерному товариству "Рокитнянський цукровий завод" грошові кошти у розмірі 500.000,00 грн., які були помилково перераховані за платіжним дорученням № 419 від 07.11.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 у справі № 910/9602/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод" відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 387, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 07.11.2014 платіжним дорученням № 419 позивач перерахував на рахунок ТОВ "Донантрацит" (третя особа), відкритий у ПАТ "Дельта Банк", грошові кошти в сумі 500.000,00 грн. з призначенням платежу: "часткова оплата за одержане вугілля згідно договору №021001 від 02.10.2014".

Листами № 838 від 10.11.2014, № 860 від 12.11.2014, направленими на адресу третьої особи, позивач просив повернути помилково перераховані грошові кошти.

20.11.2014 листом за № 1/20/11 третя особа повідомила позивача про те, що з 10.11.2014 ТОВ "Донантрацит" ініціює повернення вищевказаних коштів, про що свідчить платіжне доручення № 246 від 10.11.2014, проте ПАТ "Дельта Банк" (відповідач, банк) без зазначення причин та законних підстав не перераховує суму в розмірі 500.000,00 грн. з рахунку ТОВ "Донантрацит" на рахунок позивача.

Мотивуючи свої позовні вимоги до відповідача, позивач також вказує на те, що він звертався з вимогами № 1051 від 12.12.2014 до Національного банку України та до ПАТ "Дельта Банк" повернути кошти в розмірі 500.000,00 грн., однак кошти повернуті не були.

У зв'язку з цим позивач, посилаючись на ст.ст. 1212 ЦК України, просить зобов'язати відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 500.000,00 грн., які перераховані помилково на рахунок третьої особи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно, порушуючи права позивача на володіння та розпорядження належним йому майном, утримував кошти у розмірі 500.000,00 грн., не здійснюючи дій, спрямованих на відновлення порушеного права позивача, та порушуючи розпорядження ТОВ "Донантрацит" щодо перерахування даних коштів на рахунок позивача.

Апеляційний суд, з яким погоджується колегія суддів, визнав вказаний висновок місцевого господарського суду помилковим та таким, що суперечить нормам матеріального права, з огляду на таке.

Відповідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що ПАТ "Дельта Банк" повинен повернути належні позивачу кошти, які завод помилково перерахував у розмірі 500.000,00 грн. на відкритий у банку поточний рахунок № 26008002017435 ТОВ "ДОНАНТРАЦИТ" (третя особа).

З аналізу ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Судами встановлено, що постановою Національного банку України № 150 від 02.03.2015 введено тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк.

Згідно зі ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Згідно з п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, зобов'язальні відносини, що склалися між третьої особою та відповідачем на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак у даному випадку третя особа є кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

При цьому в правовідносинах між клієнтом і банком клієнт (ТОВ "ДОНАНТРАЦИТ") є єдиною особою, яка має право вимагати від банку при закритті рахунку отримання залишку коштів на ньому, в тому числі помилково перерахованих.