Постанова ВГСУ від 18.08.2014 року у справі №910/1289/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2014 року Справа № 910/1289/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд"на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. у справі № 910/1289/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд"доПублічного акціонерного товариства "Банк Богуслав"провизнання недійсним договору № 15 від 30.06.2010 р. про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 15/01-КР-8/2007 від 21.02.2007 р.за участю представників:

позивача: Мажара О.Є.

відповідача: Гончар Н.Б., Гордієць С.С.

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" (надалі - "ТОВ "БМБ Бленд") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" (надалі - "ПАТ "Банк Богуслав") про визнання недійсним договору № 15 від 30.06.2010 р. про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 15/01-КР-8/2007 від 21.02.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 215, 233 ЦК України та посиланням на те, що оскаржуваний договір укладено на вкрай невигідних умовах.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. (суддя Літвінова М.Є.) в задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведення позивачем наявності передбачених ст. 233 ЦК України підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним. Також суд, з посиланням на норми ст. ст. 6, 627 ЦК України, ст. 179 ГК України, зазначив, що погодження та підвищення відсоткової ставки за кредитним договором було вчинено за згодою сторін, а не через загрозу застосування п. 2.8.7 кредитного договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. (судді Руденко М.А., Дідиченко М.А., Мальченко А.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "БМБ Бленд" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.02.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Богуслав", правонаступником якого є ПАТ "Банк Богуслав", та ТОВ "БМБ Бленд" як позичальником було укладено кредитний договір № 15/01-КР-8/2007 про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії в іноземній валюті (надалі - "Кредитний договір"), за умовами якого банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 1 142 000,00 доларів США, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти для ведення статутної діяльності зі сплатою 14% річних за користування сумою кредиту на строк з 21.02.2007 р. по 20.02.2009 р.

Термін погашення кредиту - 20.02.2009 р. або термін, встановлений у відповідності з п. п. 2.8, 2.9 цього Договору (п. 1.4 Кредитного договору).

В подальшому, у період з 27.02.2007 р. по 30.06.2010 р., між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Кредитного договору, якими змінювалися розмір процентів річних за користування кредитом, ліміт кредитної лінії, а також продовжувався строк кредитування.

Судами встановлено, що 30.06.2010 р. між сторонами укладено Договір № 15 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, при укладенні якого сторони дійшли згоди викласти п.1.1 Кредитного договору у наступній редакції:

"1.1. Банк на умовах, передбачених цим Договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію, з можливістю одночасного кредитування в національній валюті України - гривні та іноземній валюті - доларах США, з лімітами в сумі, які на день фактичної видачі не можуть перевищувати 1 279 520,00 грн. при кредитуванні в національній валюті - гривні, та 1 232 000,00 доларів США при кредитуванні в іноземній валюті - доларах США, в межах яких надає позичальнику в користування грошові кошти на поповнення обігових коштів, зі сплатою 19,5% річних за користування сумою кредиту, отриманого позичальником в національній валюті - гривні, та 15,27% річних за користування сумою кредиту, отриманого позичальником в іноземній валюті - доларах США".

Відповідно до п. п. 2, 3 Договору № 15 від 30.06.2010 р. всі інші умови Кредитного договору залишаються без змін; даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, є невід'ємною частиною Кредитного договору та діє до виконання позичальником в повному розмірі взятих зобов'язань за Кредитним договором.

Сторони домовились, що підписання цього Договору про внесення змін та доповнень не є новацією умов Кредитного договору (п. 4 Договору № 15 від 30.06.2010 р.).

Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що Договір № 15 від 30.06.2010 р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору було укладено на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки він знаходився у важкому фінансовому стані, про який відповідач був обізнаний, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

Правочином, згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, згідно з ст. 11 ЦК України, є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, приписами статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Статтею 233 ЦК України унормовано, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Колегія суддів зазначає, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.