ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2015 року Справа № 910/22050/14
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівФролової Г.М., Яценко О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик"на постанову від 21.04.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі№910/22050/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик"до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Євротрейд"простягнення 5 139,20 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача - не з'явились
Від відповідача - Кришталь В.В. (дов. від 26.11.14)
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ "Автологістик" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "СП Євротрейд" про стягнення 5 139,20 грн. штрафу за неналежним чином виконане зобов'язання з подачі автомобіля у відповідному стані, передбаченому умовами договору-заявки від 20.05.2014.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2014 (суддя Босий В.П.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у складі: Дикунської С.Я. Алданової С.О., Коршун Н.М. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
ТОВ "Автологістик" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства.
ТОВ "СП Євротрейд" у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до
пояснень позивача 20.05.2014 між ТОВ "Автологістик" (замовник) та ТОВ "СП Євротрейд" (перевізник) укладено договір-заявку, за умовами якого відповідач зобов'язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Німеччина-Росія.
Відповідно до умов договору загальна вартість перевезення становить 3 200,00 Євро по курсу НБУ, а оплата проводиться через 15-20 банківських днів за оригіналами документів.
Відповідно до п. 3 Договору відповідач забезпечує подачу необхідного типу автомобіля в технічно справному стані, забезпеченого всіма необхідними для виконання перевезення документами.
Позивач, вважаючи, що відповідачем допущене неналежне виконання зобов'язань з надання автомобіля для перевезення, шляхом подачі під загрузку автомобіля в неналежному технічному стані, звернувся до суду з даним позовом про стягнення штрафу в розмірі 5 139,20 грн., що еквівалентно 320 Євро.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови господарського договору. Відповідно до положень цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
На підставі ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст.ст. 207, 208 ЦК України).
Сервіси для юристів