ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2015 року Справа № 906/1267/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Климюк Олега Семеновичана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.04.2015у справі№ 906/1267/14 господарського суду міста Києваза позовомфізичної особи-підприємця Климюк Олега Семеновичадовідкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку "Райффайзен Банк Аваль"провизнання кредитного договору недійсним за участю представників сторін:
від позивача: Климюк Н.В., дов. від 07.10.2014
від відповідача: Дідовець Р.С., дов. від 13.09.2013
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року фізична особа-підприємець Климюк Олег Семенович звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору № 012/110/339 від 14.08.2008, укладеного між ним та відповідачем.
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що зазначений договір є недійсним, оскільки суперечить п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в частині невиконання банком переддоговірної роботи з позичальником, а також ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в порушення яких банк визначив в спірному договору кредит в іноземній валюті (в доларах США) без відповідної на те індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2015 (суддя Головіна К.І.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 (склад колегія суддів: Рябуха В.І. - головуючий, Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) апеляційну скаргу ФОП Климюка О.С. залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 - без змін.
При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що банк мав право укладати з позивачем договір про надання кредиту в іноземній валюті, зокрема в доларах США, оскільки положення ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 189 та п. 2 ст. 198 ГК України хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, а сума кредиту, виражена в іноземній валюті, її конвертація у національну валюту України та всі валютні ризики були погоджені сторонами при підписанні спірного договору та позивачем не заперечувались.
За висновком судів, відповідач у справі правомірно здійснив банківську операцію з іноземною валютою за спірним договором на підставі виданих йому Національним банком України банківської ліцензії № 10 від 11.10.2006 та дозволу № 10-4 від 11.10.2006, оскільки відповідно до вимог законодавства, чинного станом на дату укладення спірного договору (2008 рік), банківські операції з надання кредитів в іноземній валюті не потребували індивідуальної ліцензії, а могли здійснюватися банками на підставі банківських ліцензій та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.
Крім того, суди дійшли висновку про те, що Закон України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на відносини між позивачем та відповідачем, оскільки позивач отримував кредит за спірним кредитним договором не на споживчі цілі та не як фізична особа, а як фізична особа-підприємець.
В касаційній скарзі фізична особа-підприємець Климюк Олег Семенович просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 14.08.2008 між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку "Райффайзен Банк Аваль" (позивач, кредитор) та фізичною особою-підприємцем Климюком Олегом Семеновичем (відповідач, позичальник) укладено кредитний договір № 012/110/339 "Інвестиційний кредит суб'єктам мікро та малого бізнесу на придбання транспортного засобу" (далі за текстом - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 26 350,00 доларів США на придбання автотранспортних засобів шляхом здійснення оплати по договору № 214135-59Т від 13.08.2008, укладеному між позичальником та ВАТ "Житомир-Авто", а позичальник зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16,8 % та комісії.
Пунктом 4.2. статті 4 кредитного договору встановлено, що кредитор на підставі письмової заяви позичальника зобов'язується перерахувати кредитні кошти з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою подальшої конвертації на Міжбанківському валютному ринку України та зарахувати отриману суму в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника в національній валюті для використання за цільовим призначенням.
В подальшому сторонами було укладено додатки до кредитного договору, якими затверджувались та змінювались графіки погашення кредиту.
На виконання умов кредитного договору 19.08.2008 банк перерахував на поточний рахунок позичальника № 2600611961, відкритий у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку, кредитні кошти в сумі 26 350,00 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 12/110/339 та платіжним дорученням № 1.
Того ж дня, позичальник продав банку іноземну валюту в сумі 26 350,00 доларів США, в результаті чого придбав гривні в сумі 120 368,10 грн, які згідно з платіжним дорученням № 1 від 19.08.2008 перерахував АФ "ТДЦ-Авто" в якості в оплати вартості придбаного ним автомобіля.
Фізична особа-підприємець Климюк О.С. звернулася до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним укладеного між сторонами у справі кредитного договору № 012/110/339 від 14.08.2008, посилаючись на те, що спірний договір суперечить п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в частині невиконання банком переддоговірної роботи з позичальником, а також ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в порушення яких банк визначив в спірному договорі кредит в іноземній валюті без відповідної на те індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, Закон України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на відносини між позивачем та відповідачем, оскільки позивач отримував кредит за спірним кредитним договором не на споживчі цілі та не як фізична особа, а як фізична особа-підприємець.
Крім того, колегія суддів погоджується також і з висновками судів про те, що спірний договір не суперечить нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Сервіси для юристів