Постанова ВГСУ від 18.04.2017 року у справі №916/5074/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 916/5074/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М., розглянувши матеріали касаційноїскаргивійськової частини А3571 напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.08.2016у справігосподарського суду Одеської області №916/5074/15 за позовомвійськової частини А3571 дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення коштів

за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

24.12.2015 військова частина А3571 звернулись до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 9 640,44 грн. заборгованості, утвореної у зв'язку з несплатою наданих зі зберігання майна послуг за договором складування № 6/91 від 08.01.2014, а також 132.3 грн. пені, 1700 грн. штрафу, 377,16 грн. 3% річних та 1525,51 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

25.04.2016 рішенням господарського суду Одеської області (суддя Оборотова О.Ю.), залишеним без змін 11.08.2016 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Бєляновський В.В., Величко Т.А., Поліщук Л.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Військової частини А3571 заборгованість в розмірі 1599,49 грн. та судовий збір. В задоволенні решти позову відмовлено. Рішення попередніх судових інстанцій, із застосуванням ст.ст.509, 525, 526, 599, 530, 936, 938, 946 ЦК України, ст.193 ГК України, мотивовані невиконанням належним чином відповідачем узятих на себе зобов'язань за договором №6/91 від 08.01.2014 протягом строку дії останнього.

У касаційній скарзі військова частина А3571 посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначали, що підприємець прострочував плату по договору складування, не передав зберігачеві майно, про що ВЧ А3571 неодноразово направляла відповідні вимоги. Заперечували висновки судів обох інстанцій про відсутність згоди сторін з приводу плати за зберігання як істотної умови договору, оскільки розрахунок до договору є його невід'ємним додатком.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Із матеріалів справи видно та судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.01.2014 року між військовою частиною А3571 (зберігач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавець) було укладено договір складування №6/91, предметом якого є передача поклажодавцем та приймання зберігачем на зберігання майна поклажодавця; зберігач зберігає майно поклажодавця у приміщенні будівлі за ГП № 28, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площа виділена під зберігання - 50 кв.м, а поклажодавець використовує вказану площу для складування свого майна (п.п.1.1., 1.2. договору).

У відповідності до пункту 3.1. договору плата за надання послуг із складування визначається розрахунком, підписаним сторонами. З наявного у матеріалах справи розрахунку убачається, що вказана плата складає 920 грн./міс.

Пунктами 3.2., 3.4., 10.1 договору встановлено порядок розрахунків та відповідальність за прострочення оплати: плата за договором у розмірі 100% перераховується поклажодавцем на спеціальний реєстраційний рахунок зберігача щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним; плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати; за прострочення платежів по оплаті за складування понад три місяці, поклажодавець сплачує штраф в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.п.4.1.-4.3. договору поклажодавець зобов'язується використовувати складське приміщення відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату по договору; забезпечити збереження складського приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню.

Період дії договору сторони визначили з 01.01.2014 по 31.12.2014 з гарантованим щорічним продовженням терміну дії договору складування (за письмовим погодженням сторін) на загальний строк до п'яти років за умови сумлінного виконання поклажодавцем усіх зобов'язань за умовами договору; у разі відсутності заяви поклажодавця про припинення чи укладення договору складування на новий строк протягом місяця до закінчення строку дії договору, дія договору припиняється після закінчення строку, на який його було укладено (п.п.9.1, 9.4 договору).

Суди установили, що доказів письмового погодження продовження терміну дії договору матеріали справи не містять, виходячи з чого дійшли висновку про припинення договірних відносин з 31.12.2014.

На стадії виконання договірних зобов'язань, позивач надав відповідачеві обумовлені договором послуги зі зберігання майна останнього на обумовленій для цього площі. Втім плату за зберігання майна відповідач вніс лише за січень-червень 2014 року, що підтверджується належними доказами та не заперечується сторонами. Відтак послуги, надані з липня по грудень 2014 залишились неоплаченими, у зв'язку з чим утворилась прострочена заборгованість в сумі 9 640,44 грн. (в остаточній редакції позовних вимог).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди обох інстанцій виходили з підстав неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №6/91 від 08.01.2014р. протягом строку його дії.

Колегія суддів погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

У відповідності до ст.11 ЦК України, з положеннями якої кореспондуються приписи ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містить і ст.526 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ст.ст. 610, 611 ЦК України).

За ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Суди установили, що після припинення строку дії договору № 6/91 від 08.01.2014, відповідач сплатив на користь позивача 7 445,16грн., а саме: 31.08.2015р. - 445,16 грн., 16.11.2015р. - 2000 грн., 14.12.2015р. - 2000 грн., 15.03.2016р. - 2000 грн. та 20.04.2016р. - 1000 грн. В якості доказів у матеріалах справи містяться відповідні платіжні документи, проти чого позивач не заперечував.