Постанова ВГСУ від 18.03.2015 року у справі №915/1476/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 року Справа № 915/1476/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гончарука П.А.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: Данилевський О.М. Дяченко В.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"на рішення та постановуГосподарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року Одеського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2014 року у справі№ 915/1476/14за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"про стягнення 456 633, 31 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 371 713,46 грн пені, 79 093,90 грн 3 % річних та 5 825,95 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2014 (суддя - Семенчук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 (головуючий - Ліпчанська Н.В., судді - Лисенко В.А., Савицький Я.Ф.), позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 78 869,29 грн 3 % річних, 185 856,73 грн пені та судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у стягненні 185 856,73 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В іншій частині рішення залишити без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині стягнення 3 % річних та пені та передати справу в цій частині на новий розгляд.

Ухвалою суду від 04.03.2015 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 18.03.2015.

Відповідачем було подано відзив на касаційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 28.12.2012 між ПАТ НАК "Нафтогаз Україна" (продавець) і ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу природного газу № 13/2481-БО-22, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 6.3. договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди за цим договором, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

У п. 11.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві імпортований природний газ на загальну суму 30 955 298,44 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с. 21-27).

Однак, відповідач розрахувався за спожитий природний газ несвоєчасно.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати, господарські суди, здійснивши перерахунок 3 % річних, прийшли до правильного висновку про часткове їх задоволення та стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 78 869,29 грн.

Також, у зв'язку з відсутністю підстав для стягнення інфляційних витрат суди відмовили у їх задоволенні і правильність висновків господарських судів в цій частині ніким не оскаржується.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, відповідач просив зменшити розмір пені.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання.