Постанова ВГСУ від 18.02.2016 року у справі №910/13236/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Справа № 910/13236/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Бондар С.В., Васищака І.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.10.15у справі№910/13236/15господарського судуміста Києваза позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" доПриватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"простягнення суми за участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомленівідповідачане з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" 7465,59 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.15 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Власова Ю.Л., Станіка С.Р., Хрипуна О.О.), позов задоволено у повному обсязі, з відповідача на користь позивача стягнуто 7463,59 грн. страхового відшкодування, та судові витрати.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що страховик який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність. Отже, з моменту виконання свого зобов'язання за договором добровільного страхування у Позивача виникло право подати регресний позов до суду.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити в задоволенні позовних вимог. Скарга мотивована тим, що строк позовної давності сплив 31.10.12, а позивач звернувся з вказаним позовом лише 25.05.15, що не було враховано судами під час розгляду справи та винесення оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.12.08 між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір страхування наземного транспорту №206-27080-08, відповідно до якого позивачем пзастраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_1.

22.02.09 між відповідачем та ОСОБА_6 укладений поліс №ВС/1888454 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про страхування цивільно-правової відповідальності останнього, як власника наземного транспортного засобу - автомобіля "Dacia Solenza", державний номер НОМЕР_2. Вказаним договором передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500,00 грн., франшиза 0,00 грн.

18.11.09 Голосіївським районним судом м. Києва винесено постанову

№3-12131/09, якою визнано ОСОБА_6 винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України. Вказаною постановою встановлено, що 31.10.09 о 15 год. 20 хв. ОСОБА_6, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухаючись в м. Києві по вул. Якубовського, не вибрав безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, що призвело до механічного пошкодження обох транспортних засобів.

20.09.13 позивачем виплачено товариству з обмеженою відповідальністю "НІКО-Україна" страхове відшкодування в сумі 7463,59 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3833.

Задовольняючи позов, суди вказали на те, що ОСОБА_6 зобов'язаний відшкодувати Позивачу в порядку регресу шкоду у розмірі 7463,59 грн. Оскільки його цивільно-правова відповідальність перед іншими особами за шкоду заподіяну їх майну була застрахована відповідачем, останній зобов'язаний відшкодувати позивачу в порядку регресу вказану матеріальну шкоду.

Втім, суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування».

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК УКраїни).

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки:

1. Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди.

2. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.