Постанова ВГСУ від 18.02.2015 року у справі №910/20661/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 910/20661/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаГерасимової О.А.,від відповідача Маленка О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Квенбергер Логістикс УКР"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 рокуу справі№ 910/20661/14 Господарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства "Квенбергер Логістикс УКР"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс"простягнення 86 844,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Дочірнє підприємство "Квенбергер Логістикс УКР" (далі - позивач, ДП "Квенбергер Логістикс УКР") звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" (далі - ТОВ "Улісс Сервіс", відповідач) про відшкодування витрат в розмірі 86844,00 грн, понесених позивачем при виконанні договору про організацію міжнародних вантажних перевезень, відповідно до ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність договірних відносин між ним та агентом Хімекс Логістикс БВ та непогодження сторонами у договорі про організацію міжнародних вантажних перевезень умов відшкодування витрат, понесених позивачем при виконанні договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року (суддя Лиськов М.О.) у справі № 910/20661/14 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Сітайло Л.Г. суддів: Баранця О.М. та Пашкіної С.А.), рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/20661/14 скасовано та прийнято нове рішення. У позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про стягнення 86844,00 грн основного боргу, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 525, 526, 610, 612, 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 193, 224, 225, 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 року N 1955, виходив із встановлення "факту наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, керуючись ст.ст. 611, 623, 909 ЦК України, ст.ст. 224, 225, 307 ГК України та ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", виходив з того, що позивачем не доведено порушення відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань, внаслідок яких виникла необхідність по сплаті митних платежів за вантаж, що імпортований на територію Європейського співтовариства.

Вищий господарський суд України вважає, що рішення судів обох інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки суди взагалі належним чином не з'ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються.

Згідно ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч.ч. 8 та 10 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно зз ч. 2 ст. 12 цього Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

При цьому, за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Частиною 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків (до складу яких включаються й додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (абз. 3 ч. 1 ст. 225 ГК України)), штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Одним з принципів, на якому базується господарсько-правова відповідальність, є те, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі (абз. 1 ч. 3 ст. 216 ГК України).

Аналіз норм права, які визначають правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні та умови і порядок відшкодування збитків, що пов'язані з виконанням договору транспортного експедирування, дає підстави для висновку про те, що умови, підстави та порядок відшкодування витрат експедитора згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" є відмінними від умов, підстав та порядку відшкодування збитків експедитора відповідно до ст. 225 ГК України.

Протиправність поведінки клієнта відповідно до Закону не є обов'язковим елементом для відшкодування документально підтверджених витрат. Такі витрати, на відміну від збитків, відшкодовуються у випадках правомірних дій експедитора, але за умови, що порядок їх відшкодування узгоджений сторонами, і вони понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відшкодування додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) згідно із ст. 225 ГК України є видом господарських санкцій (збитки), що застосовуються до клієнта у випадку порушення ним зобов'язання, незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Відшкодування ж додаткових витрат експедитора згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" є обов'язком клієнта, що виникає у нього у випадку, якщо це передбачено сторонами у договорі чи погоджено ними в іншій спосіб.

Відповідно до ст.ст. 22, 54 ГПК України звертаючись до господарського суду з позовом, позивач самостійно визначає підстави та предмет поданого позову, а також обставини, які на його погляд підтверджують позовні вимоги, і в межах цих вимог відбувається судовий розгляд справи.

Звертаючись до суду, позивач з посилання на норму ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" заявив вимоги про стягнення з відповідача витрат, які поніс позивач при виконанні доручення відповідача щодо організації перевезення вантажу за маршрутом Гуанджоу, Китай - Антонів, Польща відповідно до договору про організацію міжнародних вантажних перевезень від 23.01.2012 року № К-665Т. Позивач стверджував, що такі витрати у нього виникли у зв'язку з оплатою митних платежів.

Отже, предметом спору у цій справі є вимога позивача про відшкодування витрат на підставі ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".