ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2015 року Справа № 904/7351/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Гончарука П.А. (головуючого, доповідача),
Кондратової І.Д.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2014 року у справі № 904/7351/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Дніпропетровську до товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто"; товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю"; товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Індастріал"; публічного акціонерного товариства "ВЕСТА-ДНІПРО" про стягнення суми, -
Встановив:
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Дніпропетровську звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто" (далі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" (далі - відповідач-2), товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Індастріал" (далі - відповідач-3), публічного акціонерного товариства "ВЕСТА-ДНІПРО" (далі - відповідач-4) про стягнення: солідарно з відповідачів-1,2,3,4 суми основного боргу за договором факторингу № 50513Y8 від 4 червня 2013 року в розмірі 16677516,36 грн., пені в сумі 758909,03 грн., 99143,47 грн. 3% річних, інфляційних втрат в сумі 336656,80 грн.; солідарно з відповідачів-2,3,4 плати за фінансування за договором факторингу № 50513Y8 від 4 червня 2013 року в розмірі 959465,53 грн., пені в сумі 17619,03 грн., 2220,37 грн. 3% річних, інфляційних втрат в сумі 3448,59 грн.; разом - 18854979,18 грн.
До позовної заяви додано, зокрема, заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту: на грошові кошти відповідача-1, що знаходяться на рахунках, відкритих в банківських або в інших кредитно-фінансових установах, в межах суми позовних вимог в розмірі 18854979,18 грн.; на грошові кошти відповідача-2, що знаходяться на відповідних рахунках в межах суми позовних вимог в розмірі 18854979,18 грн.; на грошові кошти відповідача-3, що знаходяться на відповідних рахунках в межах суми позовних вимог в розмірі 18854979,18 грн.; на грошові кошти відповідача-4, що знаходяться на відповідних рахунках в межах суми позовних вимог в розмірі 18854979,18 грн.; на нерухоме майно та транспортні засоби, що належать відповідачам-1,2,3,4 в межах суми позовних вимог в розмірі 18854979,18 грн.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2014 року заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на грошові кошти: відповідача-1 в межах суми 18854979,18 грн.; відповідача-2 в межах суми 18854979,18 грн.; відповідача-3 в межах суми 18854979,18 грн.; відповідача-4 в межах суми 18854979,18 грн.; в задоволенні заяви в частині накладення арешту на нерухоме майно та транспортні засоби, що належать відповідачам-1,2,3,4 в межах суми позовних вимог в розмірі 18854979,18 грн., відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2014 року ухвалу місцевого господарського суду в частині накладення арешту на грошові кошти відповідачів-1,2,3,4 скасовано, а в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову в цій частині відмовлено.
У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Дніпропетровську, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто" просить залишити оскаржуване судове рішення у справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.
Заслухавши пояснення представників товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто", публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги щодо накладення арешту на грошові кошти відповідачів, послався на те, що останні не виконують своїх зобов'язань за договором факторингу № 50513Y8 від 4 червня 2013 року, здійснюють заходи по виведенню активів підприємств, а грошові кошти відповідачів-2,3,4 не спрямовуються на погашення заборгованості перед позивачем.
Місцевим господарським судом встановлено, що доводи, викладені в заяві позивача, підтверджені відповідними доказами, які є належними та допустимими в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, встановивши наявність зв'язку між накладенням арешту на грошові кошти відповідачів та предметом спору, співрозмірність та адекватність заходу із заявленими позивачем вимогами, визнавши, що вжиття наведеного заходу до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та в разі задоволення позову - забезпечить можливість відновлення його порушених прав, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти відповідачів.
Не погодившись з висновком суду першої інстанції та скасовуючи ухвалу в частині забезпечення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивачем не надано доказів в підтвердження того, що майно, в тому числі грошові суми, яке є у відповідачів на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду; судом вжиті неадекватні заходи до забезпечення позову, які мають наслідком погіршення фінансового стану господарського товариства або доведено його до стійкої неплатоспроможності, а позивач мав би забезпечити позов шляхом заборони відчуження основних засобів, нерухомого та іншого визначеного майна товариства; накладаючи арешт на грошові кошти всіх солідарних відповідачів у межах суми позову, суд фактично забезпечив позов не на 18854979,18 грн., а на 75419916 грн.
Проте, з висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
Дані вимоги процесуального закону апеляційним господарським судом в повній мірі не враховані, а висновки суду першої інстанції не спростовані.
Посилання апеляційного господарського суду на неадекватність заходів, вжитих судом першої інстанції для забезпечення позову, як і твердження про фактичне забезпечення позову поза межами позовних вимог, є безпідставними і не відповідають матеріалам справи, зроблені без урахування вимог ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 541, 543 Цивільного кодексу України про солідарне зобов'язання та солідарний обов'язок боржників.
Зупинення провадження у справі не може бути підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
У постанові апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, не наведено норм процесуального права, які порушив суд, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти, а лише зроблено посилання на зміст постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26 грудня 2011 року.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів. Тому постанова апеляційного господарського суду в цій частині підлягає скасуванню, а законна та обґрунтована ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Сервіси для юристів