Постанова ВГСУ від 17.12.2015 року у справі №907/318/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 рокуСправа № 907/318/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Сибіги О.М.,суддівДанилової Т.Б., Фролової Г.М. (доповідача)за участю представників:позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)відповідача-1 не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)відповідача-2не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)Генеральної прокуратури України не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Львівської області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.08.2015у справі№907/318/15 господарського суду Закарпатської областіза позовомУжгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області до1. Малого приватного підприємства "Карпати", 2. Оноківської сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавної інспекції сільського господарства в Закарпатській областіпро визнання недійсним та скасування рішення 3 сесії 22 скликання Оноківської сільської ради від 01.06.1995, визнання недійсним договору №2 від 08.08.1996 на право тимчасового користування земельною ділянкою, про повернення державі земельної ділянки в землі запасу ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 16.12.15 для розгляду касаційної скарги у справі №907/318/15 господарського суду Закарпатської області сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Сибіга О.М., судді -Данилова Т.Б., Фролова Г.М. (доповідач).

Ужгородський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Малого приватного підприємства "Карпати" та Оноківської сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про скасування рішення 3 сесії 22 скликання Оноківської сільської ради від 01.06.1995, визнання недійсним договору №2 від 08.08.1996 на право тимчасового користування земельною ділянкою, укладеного між відповідачами, про повернення державі земельної ділянки площею 36,9 га в землі запасу Оноківської сільської ради та просив поновити строк позовної давності. Позов обґрунтовано, зокрема, статтями 19, 77-79, 102 Земельного кодексу України. У заяві від 05.05.2015 прокурор прокуратури Закарпатської області зазначив, що строк позовної давності не є пропущеним, а тому вимогу про його поновлення просив не розглядати.

МПП "Карпати" у відзиві на позовну заяву просило застосувати позовну давність до вимог прокурора у даній справі, у зв'язку з відсутністю поважних причин її пропуску.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 14.05.2015 у справі № 907/318/15 (суддя Кривка В.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 (судді: Бойко С.М. - головуючий, Марко Р.І., Костів Т.С.), у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області в доход Державного бюджету України 2436 грн судового збору. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що позовна давність за вимогами спливла і про це зроблено заяву відповідачем-1 у справі. Водночас судами відзначено, що строк позовної давності сплив одночасно і для прокурора, який звернувся в інтересах держави, в особі уповноваженого органу Ужгородської районної державної адміністрації.

Не погоджуючись із постановою суду, заступник прокурора Львівської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 261 Цивільного кодексу України, статей 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, заявник вважає, що висновки судів щодо пропуску прокурором строку позовної давності є безпідставними, оскільки прокурору про вказані у позові порушення стало відомо тільки у травні 2014 року.

У відзивах на касаційну скаргу Мале приватне підприємство "Карпати" просить залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення та зазначає, що позивачу стало відомо про порушене право 30.04.2003, з часу прийняття рішення Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області, уповноваженого органу, про укладення договору оренди спірної земельної ділянки, і з цього часу у позивача та, відповідно, і прокурора виникло право на позов.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням 3 сесії 22 скликання від 01.06.1995 Оноківської сільської ради надано Малому приватному підприємству "Карпати" в довгострокове користування строком на 25 років на умовах оренди земельні угіддя, що знаходяться в зоні відпочинку "Оріховицьке озеро" загальною площею 36,9 га для відновлення зони відпочинку і розведення риби, з яких 1,1 га - кам'янисті місця; 2,6 га - чагарники, 0,6 га - дороги; 32,6 га - водне дзеркало.

Також судами встановлено, що на підставі вказаного рішення між Оноківською сільською радою та МПП "Карпати" укладено договір №2 від 08.08.1996 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), за умовами якого Оноківська сільська рада передає, а МПП "Карпати" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 36,9 га. Земельна ділянка надається відповідачу на умовах довгострокового користування строком на 25 років для відновлення зони відпочинку та розведення риби (пункт 1.2.). Плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді земельного податку, згідно діючого тарифу (пункт 2.1 договору). Сторони також обумовили, що землекористувач звільняється повністю від плати за землю на 2 роки у зв'язку з необхідністю благоустрою зони відпочинку та водного дзеркала. До договору долучено і узгоджений землевпорядником план-схема тимчасового землекористування.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимога про скасування рішення 3 сесії 22 скликання Оноківської сільської ради від 01.06.1995, яким МПП "Карпати" надано в довгострокове користування на умовах оренди земельні угіддя, що знаходяться в зоні відпочинку "Оріховицьке озеро", загальною площею 36,9 га; визнання недійсним договору за №2 від 08.08.1996 на право тимчасового користування землею ( в тому числі на умовах оренди), укладеного між Оноківською сільською радою та МПП "Карпати" та повернення земельної ділянки площею 36,9 га, вартістю 45091200 грн, яка розташована за адресою: Ужгородський район, с. Оріховиця, зона відпочинку "Оріховицьке озеро" у землі запасу Оноківської сільської ради. Прокурор, зокрема, посилається на порушення Оноківською сільською радою вимог земельного законодавства щодо розпорядження землею неуповноважним органом, відсутністю проекту відведення спірної земельної ділянки, відсутністю встановлення охоронних зон щодо користування землями водного фонду, безпідставне звільнення на 2 роки орендаря від сплати орендної плати- ст.ст. 38, 78 Земельного кодексу України, що згідно вимог ст., ст.48, 153 ЦК Української РСР є підставами для визнання оспорюваного договору недійсним на час його укладення так і визнанню його недійсним на підставі вимог ч.ч.1-5, та ч.6 ст.203, ст.215 ЦК України.

Судові рішенням мотивовані, зокрема, тим, що оспорюваний акт органу місцевого самоврядування та укладений на його виконання правочин суперечить та не відповідає земельному законодавству (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішення та укладеного договору), а тому рішення 3 сесії 22 скликання Оноківської сільської ради від 01.06.1995 року є незаконним; спірною земельною ділянкою розпорядився не уповноважений орган (Оноківська сільська рада), а отже порушені права позивача як прийнятим рішенням так і укладеним оспорюваним договором від 08.08.1996. Водночас, як зазначено судами, позовна давність за вимогами спливла і про це зроблено заяву відповідачем-1 у справі; строк позовної давності сплив одночасно і для прокурора, який звернувся в інтересах держави, в особі уповноваженого органу Ужгородської районної державної адміністрації, а відтак суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

Із 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України. Згідно з п.п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень цей Кодекс набирає чинності та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.