Постанова ВГСУ від 17.12.2014 року у справі №917/1301/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року Справа № 917/1301/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого,судді Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: Рубан Т.М. Крамаренко В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Полтавської областіна ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2014 рокуу справі№ 917/1301/14за позовомпублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філіїдокомунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Полтавської областіпро стягнення 1 355 566, 50 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 р. публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії звернулося до суду з позовом (з урахування заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення із комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Полтавської області заборгованості.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.09.2014 (суддя - Бунякіна Г.І.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 345 492,09 грн, в т.ч. 1 170 000,00 грн - заборгованості за період з липня 2013 року по квітень 2014 року за спожиту електроенергію за договором про постачання електроенергії № 1270 від 17.05.2010, 70 221,68 грн пені за період з листопада - грудень 2013 року та січень - квітень 2014 року відповідно до п. 4.2.1. договору за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії за умовами договору, 79 560,00 грн інфляційних втрат, 25 710,41 грн - 3 % річних та судові витрати.

У частині стягнення 10 074,41 грн інфляційних втрат у позові відмовлено.

Припинено провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення 200 000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з скаргою, яка ухвалою Харківського апеляційною господарського суду від 03.11.2014 була повернута відповідачу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Харківського апеляційною господарського суду від 03.11.2014 скасувати. Поновити строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2014 та передати справу на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду для розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідачем до апеляційної скарги було додано фотокопію платіжного доручення № 1026 від 17.10.2014 про сплату 13 004,79 грн судового збору, а оскільки платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору подається до суду тільки в оригіналі, то така фотокопія не є належним доказом сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у справі.

Проте, погодитись з таким висновком апеляційного господарського суду не можна виходячи з таких підстав.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги визначено ст. 94 ГПК України. Зокрема, частиною третьою цієї статті встановлено, що до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до апеляційної скарги було надано фотокопію платіжного доручення на звороті якого є надпис про зарахування судового збору за підписами посадових осіб банку, що засвідчені відбитком печатки.

Згідно зі ст. 32 ГПК України платіжне доручення є доказом. У випадку сумніву у його вірогідності, чи дійшовши висновку про недостатність такого доказу, суд повинен витребувати додаткові докази.

Однак, апеляційним судом у даному випадку не було витребувано додаткових доказів, що підтверджують виконання заявником апеляційної скарги вимог ч. 3 ст. 94 ГПК України та не враховано, що визначальним є саме факт надходження та зарахування суми судового збору за подачу апеляційної скарги у справі до Державного бюджету України.

Отже, суд апеляційної інстанції не мав законних підстав для повернення апеляційної скарги без розгляду та всупереч ст. 19 Конституції України, обмежив суб'єкта оскарження у здійсненні прав, передбачених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України і фактично ухилився від здійснення визначених законом повноважень.

За таких обставин, оскаржену ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 не можна визнати законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу комунального підприємства "Лубни-водоканал" Лубенської міської ради Полтавської області задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2014 року у справі за № 917/1301/14 скасувати, а справу передати до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Головуючий, суддя М.ОстапенкоСуддя П. ГончарукСуддя Л.Стратієнко