Постанова ВГСУ від 17.11.2015 року у справі №26/48/09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року Справа № 26/48/09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад"на постанову та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 рокуу справі господарського суду № 26/48/09 Запорізької області за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" про визнання банкрутомрозпорядник майна Забродін О.М.в судовому засіданні взяли участь представники:

Запорізького державного підприємства "Радіоприлад": Денисюк О.С. (довіреність №10-ГП від 07.05.2013 року),ВАТ "Запоріжжяобленерго":не з'явилися,трудового колективу і Первинної профспілкової організації ЗДП "Радіоприлад": Денисюк О.С. (довіреність №7 від 09.11.2015 року), Державного концерну "Укроборонпром":Сокур С.О. (довіреність №Д-002/2015 від 12.01.2015 року), ДПІ у Комунарському районі міста Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області: Бурашнікова О.С. (довіреність №105/Б/08-27-10 від 12.01.2015 року). ВСТАНОВИВ :

у провадженні господарського суду Запорізької області знаходиться справа №26/48/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 08.07.2009 року за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Справа перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою місцевого господарського суду від 10.08.2009 року, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Забродіна О.М.

08.10.2014 року до господарського суду надійшло клопотання боржника №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року) про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2015 року, а також заборону ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів з розрахункового рахунка 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить боржнику, за документами органів державної фіскальної служби (вх. №09-06/21087 від 08.10.2014 року та №09-06/24433 від 05.11.2014 року) (том 16, а.с. 60 - 86, 88 - 121).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.11.2014 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року, у задоволенні клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" відмовлено (том 16, а.с. 141 - 142, 150 - 155).

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 року постанову апеляційного суду від 12.01.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 10.11.2014 року скасовано, справу в частині розгляду клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт на розрахунковий рахунок 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, який належить Запорізькому державному підприємству "Радіоприлад", та заборону примусового списання коштів на підставі виконавчих документів ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України" направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про неповноту дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи на предмет наявності (відсутності) у підприємства-боржника поточної заборгованості по заробітній платі на момент його звернення до господарського суду з клопотанням про вжиття тимчасового заходу щодо забезпечення вимог кредиторів у жовтні 2014 року та на момент його розгляду по суті, а також відповідності положенням податкового законодавства обраного контролюючим органом джерела погашення поточної податкової заборгованості боржника, що виникла на підставі рішень адміністративного суду, прийнятих у травні-червні 2014 року (том 16, а.с. 171 - 176).

В ході нового розгляду справи в цій частині до суду першої інстанції надійшло уточнення №131-999 від 02.06.2015 року до клопотання від 08.10.2014 року, згідно з яким боржник продовжив строк, до якого він просить суд заборонити органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на спірний розрахунковий рахунок Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", до 01.05.2016 року та надав суду письмові пояснення і документи, витребувані ухвалою від 20.04.2015 року (вх. №09-06/24769 від 02.06.2015 року) (том 17, а.с. 3 - 4, 15 - 77).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року (суддя Кричмаржевський В.А.) у задоволенні клопотання Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" відмовлено (том 17, а.с. 93 - 95).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, боржник звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2015 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та задовольнити клопотання боржника №131-2137 від 08.10.2014 року (з урахуванням доповнення №131-2379 від 05.11.2014 року та уточнення №131-999 від 02.06.2015 року). При цьому, скаржник зазначив, що накладення органом державної фіскальної служби арешту на спірний розрахунковий рахунок унеможливить ведення боржником оперативно-господарської діяльності, зокрема, виготовлення продукції для забезпечення потреб армії на виконання державного замовлення, а списання грошових коштів з розрахункового рахунка боржника на погашення податкового боргу призведе до неможливості виплати заробітної плати працівникам підприємства, сплати єдиного соціального внеску та перешкоджатиме відновленню платоспроможності боржника, який є стратегічним підприємством для економіки держави та віднесений до переліку підприємств, що не підлягають приватизації і щодо яких не можна вводити процедуру санації та ліквідації.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - М'ясищева А.М., суддів: Агапова О.Л., Будко Н.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 року у даній справі - без змін (том 17, а.с. 175 - 177).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 06.07.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2015 року, прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити клопотання боржника про заборону органам державної фіскальної служби накладати арешт будь-яким способом на розрахунковий рахунок боржника 26001301000754/643/840/978 в ЗОУ ВАТ "Державний ощадний банк України", м. Запоріжжя, МФО 313957, ЄДРПОУ 14313317, заборону примусового списання коштів на підставі виданих судами виконавчих документів із зазначеного розрахункового рахунка до 01.05.2016 року, а також заборону банківській установі вчиняти будь-які дії з примусового списання коштів із цього рахунка за документами органів державної фіскальної служби.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 87, 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статей 43, 47, 67, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та невиконанням вказівок Вищого господарського суду України згідно Постанови від 17.03.2015 року у даній справі. Скаржник доводить безпідставність відмови судів попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи у задоволенні клопотання боржника про вжиття тимчасового заходу (на термін до 01.05.2016 року) забезпечення вимог кредиторів, в тому числі й працівників підприємства-боржника з виплати поточної заборгованості по заробітній платі, шляхом заборони органам державної фіскальної служби накладати будь-яким способом арешт на спірний розрахунковий рахунок боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 06.07.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників учасників провадження у справі, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що справа про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду від 10.08.2009 року. Отже, до підприємства-боржника повинні застосовуватися положення Закону про банкрутство, які регулюють хід процедури розпорядження майном, в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності з 19.01.2013 року.

Статтею 1 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, передбачено, що розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища; мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 12 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, про що виноситься ухвала. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Отже, правовідносини щодо виплати заробітної плати, що складаються між підприємством-роботодавцем та працівником, за своєю правовою природою є такими, на які не поширюється дія мораторію у справі про банкрутство.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 10.10.2012 року у справі №6-113цс12 та від 21.11.2012 року №6-143цс12.

Положеннями статті 97 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно з частинами 95.1, 95.3 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до частин 87.1., 87.3. статті 87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Отже, накладаючи арешт на рахунок підприємства-боржника в установі банку, податкова інспекція як контролюючий орган, уповноважений державою на стягнення податкового боргу, повинна враховувати конституційне право працівників підприємства-платника податків на одержання заробітної плати за фактично відпрацьований ними час за рахунок власних коштів підприємства-роботодавця, які призначені для виплати основної заробітної плати працівникам та не можуть бути джерелом погашення поточної податкової заборгованості такого підприємства.