Постанова ВГСУ від 17.09.2014 року у справі №914/218/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року Справа № 914/218/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівКозир Т.П., Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терранова-Агро"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 28.05.2014у справі№ 914/218/14Господарського судуЗакарпатської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Терранова-Агро"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Свобода-Агро"провизнання договору оренди недійснимза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Герей О.Д., дов. від 21.02.2014;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 16.09.2014 № 02-05/416 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/218/14, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 17.09.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Козир Т.П., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2014 у справі №914/218/14 (суддя Журавчик Л.С.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гриців В.М., судді - Давид Л.Л., Галушко Н.А.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2014 у справі № 914/218/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між відповідачем (Орендодавець) та позивачем (Орендар) 14.12.2011 укладено договір № 1 оренди сільськогосподарської техніки, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування сільськогосподарську техніку.

Зазначений договір зі сторони позивача підписано Хешеен Клаусом Юргеном, який діяв на підставі довіреності від 14.12.2011 № 01, виданої директором товариства Романиною М.В.

Попередніми судовим інстанціями з'ясовано, що зазначена довіреність видана позивачем в особі директора Романиної М.В. (Довіритель) на право вчинення Хешеен Клаусом Юргеном (Представник) від імені товариства певних дій, зокрема, укладати та підписувати цивільно-правові та господарські договори.

Предметом позовних вимог, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, є визнання недійсним договору оренди від 14.12.2011 № 1 з підстав його невідповідності ст.ст.92, 203, 215, 237, 239, 244, 246 ЦК України.

Місцевий господарський суд, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Хешеен Клаус Юрген при підписанні спірного договору оренди був наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності та мав дозвіл відповідно до довіреності від 14.12.2011 № 01 на укладення зазначеного правочину.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.