Постанова ВГСУ від 17.05.2016 року у справі №910/24672/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 910/24672/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В. - головуючого, Корнілової Ж.О. Овечкіна В.Е.за участю представників: від відповідача розглянув касаційну скаргу Мусієнко А.В. Приватного малого підприємства "Аптека КіАВО"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р.у справі№910/24672/15 господарського суду міста Києваза позовомПриватного малого підприємства "Аптека КіАВО"доКлінічної лікарні №15 Подільського району міста Києвапровизнання договору частково недійснимВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2015 року у справі №910/24672/15 (суддя - Підченко Ю.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. (судді Дідиченко М.А, Жук Г.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2015 залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скаржник доводить, що ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором без будь-яких інших додаткових умов для продовження договору оренди, у тому числі прийняття рішення міської ради, як представницького органу власника комунального майна - територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 05.03.2008 року між Приватним малим підприємством "Аптека "КіАВО" як орендарем та Клінічною лікарнею № 15 у Подільському районі м. Києва як орендодавцем було укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - договір).

Згідно з умовами договору орендодавець на підставі рішення Київради від 21.12.2006 р. № 526/583-1 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (приміщення) за адресою: вул. Г. Сковороди, 2, корп. 3, загальною площею 18,0 кв.м. для розміщення аптеки, які реалізують готові ліки.

Відповідно до п. 2.4 цього договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться на балансі Клінічної лікарні № 15 Подільського району м. Києва.

Пунктом 5.4 договору визначено, що орендар після закінчення строку дії цього договору має переважне право, за інших рівних умов, на продовження дії договору за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором. Дозвіл на продовження строку оренди надає Київська міська рада.

Згідно з п. 9.1 договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 5 березня 2008 року до 4 березня 2009 року.

За умовами п. 9.3. даного договору після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Позивач просив суд визнати недійсними друге речення пункту 5.4 та пункт 9.3 договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, вказуючи на протиправність їх існування, що полягає у позбавленні Приватного малого підприємства "Аптека КіАВО" права на продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Оскільки зміст пунктів 5.4 та 9.3 договору суперечить ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що не містить будь-яких інших додаткових умов для продовження договору оренди, у тому числі наявність рішення місцевої ради як представницького органу власника комунального майна - територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Першою - третьою та п'ятою частинами ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як вірно встановлено господарськими судами, даний спір виник у сфері правовідносин з оренди комунального майна, які регулюються Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України з урахуванням спеціального законодавства, яким є Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладення договору) орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Частина 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлює, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

До відання виконавчих органів, зокрема, міських рад, належать повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (п. 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").