ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2014 року Справа № 905/3355/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКота О.В.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на рішеннягосподарського суду Донецької області від 03.12.2013р.та на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 14.01.2014р.у справі№ 905/3355/13 господарського суду Донецької областіза позовомМоторного (транспортного) страхового бюро УкраїнидоГоловного управління Державної казначейської служби України у Донецькій областітретя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4простягнення в порядку регресу 23 062,30 грн.
У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 17.03.2014р. № 02-05/84 для розгляду справи № 905/3355/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кот О.В., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.
ВСТАНОВИВ:
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про стягнення в порядку регресу 23 062,30 грн., з яких 22 892,30 грн. - це витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, 170,00 грн. - витрати з оплати послуг аварійних комісарів.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.07.2013р. було здійснено заміну первісного відповідача - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області на належного відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.07.2013р. призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.12.2013р. було поновлено провадження у справі у зв'язку з отриманням повідомлення судового експерта про неможливість проведення судової експертизи у даній справі.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.12.2013р. (суддя Зекунов Е.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2014р. (головуючий суддя Агапова О.Л., судді Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.), позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 23 062,30 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 720,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення та постанова обґрунтовані приписами статті 27 Закону України "Про страхування", статей 993, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статей 6, 29, 38, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на те, що до позивача після виплати страхового відшкодування виникло право на подання регресного позову до відповідача, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. У частині судових витрат з оплати позивачем послуг адвоката у розмірі 1 000,00 грн. суди не знайшли правових підстав для їх відшкодування, оскільки такі послуги були надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, а не адвокатом.
Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з'ясування місцевим та апеляційним судами обставин справи та порушення ними норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 22, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, статті 228 Господарського кодексу України, статей 41, 42, 82, 84, 86, 101 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник не погоджується з розміром виплаченого позивачем страхового відшкодування, яким було визначено на підставі висновку спеціаліста № 360 про вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Suzuki", д.р.н. НОМЕР_2. Окрім цього скаржник наголошує на тому, що позивач не є особою, до якої перейшло право зворотної вимоги до відповідача. Також скаржник зазначає, що витрати з оплати послуг аварійних комісарів не входить до складу страхового відшкодування, а тому не підлягають відшкодуванню у даному випадку.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.01.2010р. на просп. Ленінському в м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Chevrolet", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якого є відповідач, під керуванням водія ОСОБА_4, автомобіля марки "Suzuki", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Ленінського районного суду міста Донецька від 15.02.2010р. у справі № 3-479/10 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини вказаної особи.
На підставі заяви ОСОБА_6 від 05.03.2010р. про відшкодування заподіяної шкоди, висновку спеціаліста ТОВ "Експерт" від 01.03.2010р. № 360 експертного автотоварознавчого дослідження щодо визначення матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля марки "Suzuki", д.р.н. НОМЕР_2, довідки від 01.04.2010р. № 1 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, наказу від 12.04.2010р. № 918 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 22 892,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 12.04.2010р. № 1516.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 27.01.2011р. № 1944/3-2-05 з вимогою відшкодувати витрати, пов'язані з відшкодування шкоди потерпілому, у розмірі 23 062,30 грн. Вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та виконання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в порушення вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не було застраховано цивільно-правову відповідальність як відповідача, який є власником автомобіля марки "Chevrolet", д.р.н. НОМЕР_1, так і водія ОСОБА_4, який перебував у трудових відносинах з відповідачем і керував вказаним автомобілем під час ДТП, яка сталася 26.01.2010р.
За приписами підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно з підпунктом 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У відповідності до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013р. № 6-108цс13.
Сервіси для юристів