Постанова ВГСУ від 17.02.2014 року у справі №19/414

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 19/414 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників: від позивача:Гудов Я.В., директор; від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-промислова компанія"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.11.2013р.за заявоюДержавного підприємства "Селидіввугілля" про визнання наказу таким, що не підлягає виконаннюу справі господарського суду№19/414 Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-промислова компанія"до Державного підприємства "Селидіввугілля"простягнення 1 323 853,15 грн.В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.10.2013р., залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.11.2013р. у справі №19/414, визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ господарського суду Донецької області №19/414 від 30.08.2002р. про стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 1150341,30грн., витрати по держмиту в сумі 1477,30грн. та за інформаційно-технічні послуги в сумі 102,54грн.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-промислова компанія", з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду та постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з відпусткою судді Демидової А.М. було проведено повторний автоматичний розподіл справи №19/414 відповідно до розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 25.01.2014р. №08.03-04/67.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2014р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

Відповідно до приписів ст. 44 ГПК України судовий процес фіксувався за допомогою системи технічної фіксації судових процесів "SRS Femida".

В призначене судове засідання касаційної інстанції 17.02.2014р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі та письмових поясненнях до неї, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-промислова компанія".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2002р. у справі №19/414 видано наказ від 30.08.2002р. у справі №19/414 про стягнення з Державного відкритого акціонерного товариства "Шахта Курахівська" на користь Акціонерного комерційного Агропромислового банку "Україна" 1150341,30 грн. - відсотків за користування кредитом, 1477,30 грн. - витрат зі сплати держмита та 102,54 грн. - за інформаційно-технічні послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 ГПК України наказ має відповідати вимогам щодо виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом (ч. 2 ст. 117 ГПК України).

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом (ч. 4 ст. 117 ГПК України).

Відповідно до приписів ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що ч. 4 ст. 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.07.2008р. між Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" (первісний кредитор) та ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" (новий кредитор) оформлено договір про відступлення права вимоги, що належить первісному кредитору за всіма зобов'язанням в тих обсягах і на умовах, які існували на момент переходу цих прав до укладання цього договору.

Вищий господарський суд України постановою від 18.03.2009р. на підставі вищезазначеного договору здійснив заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2013р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2013р. у справі №910/3358/13, визнано недійсним договір відступлення права вимоги №34 від 16.07.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. у справі №910/3358/13 встановлено припинення юридичної особи - Акціонерного комерційного Агропромислового банку "Україна", у зв'язку з чим припинено провадження у справі №910/3358/13 щодо останнього.

Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007р. №8 передбачено, що за змістом ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-ІV від 23.02.2006р. встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Вищий господарський суд України в інформаційному листі №01-8/1427 від 18.11.2003р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).