ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2017 року Справа № 910/6931/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Малетича М.М.,
суддів: Плюшка І.А.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 року у справі № 910/6931/16 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський" до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега", про визнання договору недійсним,
за участю представників:
Позивача: Гуртовий В.В., дов. б/н від 03.01.2017 року,
Відповідача: Биченко С.О., дов. № 19-00018/37654 від 03.06.2015 року,
Сащук Д.П., дов. б/н від 09.03.2016 року,
Третьої особи 1: не з'явився,
Третьої особи 2: не з'явився,
Третьої особи 3: не з'явився,
Третьої особи 4: Перевозник П.М., дов. б/н від 14.11.2016 року.
В с т а н о в и в :
Публічне акціонерне товариство "Банк "Софіївський" (далі - ПАТ "Банк "Софіївський", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України (далі - КНПФ НБУ, Відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав від 05.06.2014 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача було залучено: Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К" (далі - ТОВ "Крокус К", Третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс" (далі - ТОВ "ЛК-Альянс", Третя особа 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" (далі - ТОВ "Термінал", Третя особа 3) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега" (далі - ТОВ "Мік Мега", Третя особа 4).
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 року, позовні вимоги ПАТ "Банк "Софіївський" задоволено повністю.
У поданій касаційній скарзі, КНПФ НБУ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, і зокрема, ст.ст. 203, 512 - 515, 546, 572, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльнсть", ст. 23 Закону України "Про заставу", ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Софіївський" у повному обсязі.
ПАТ "Банк "Софіївський", у своєму письмовому відзиві, посилаючись на безпідставність доводів та вимог КНПФ НБУ, викладених у його касаційній скарзі, просить залишити таку скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.11.2016 року, у зв'язку з перебуванням судді Самусенко С.С. на лікарняному, було здійснено зміну складу колегії суддів для розгляду вказаної касаційної скарги у складі: Малетича М.М. - головуючий (доповідач), Плюшко І.А. та Шевчук С.Р.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Звертаючись з позовними вимогами у даній справі про визнання недійсним договору застави майнових прав від 05.06.2014 року, ПАТ "Банк "Софіївський" посилався, зокрема, на положення ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, і на те, що вказаний договір суперечить вимогам діючого законодавства, а саме: ст.ст. 47 - 49 Закону України "Про банки і банківську діяльнсть", та ст.ст. 30, 38, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в частині заборони банкам здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та щодо нікчемності правочинів, укладених з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг) перед іншими кредиторами, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Апеляційний господарський суд, як і місцевий господарський суд, з посиланням на ст.ст. 92, 203, 215, 512, 514, 515, 1054, 1058 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України "Про заставу", ст.ст. 38, 50, 52, 58 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та умови договору застави майнових прав, укладеного між сторонами і посвідченого нотаріального 05.06.2014 року за реєстровим № 1660, дійшов висновку про те, що обмежене та вибіркове забезпечення зобов'язань банку за депозитними договорами шляхом передачі майна банку у заставу, яке мало місце в даному випадку, очевидно надає пільги відповідному вкладнику по відношенню до інших вкладників, оскільки надає йому право повернути кошти у випадку ліквідації банку поза встановленою законом черговістю погашення вимог кредиторів і фактично являє собою пільгу, яка порушує охоронювані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" права вкладників банку та обмежує можливість їх реалізації у встановленому законодавством порядку і суперечить вимогам цього Закону, тоді як у випадку настання певних умов Позивач переуступив Відповідачу, який не являється банківською чи іншою фінансовою установою, яка має відповідну ліцензію на вчинення банківських операцій, зокрема, надання кредиту, права вимоги до Третіх осіб, що випливають з кредитних договорів, укладених між банком та позичальниками, у зв'язку з чим, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним, залишивши без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову у даній справі.
Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Також, частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Сервіси для юристів