ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2015 року Справа № 910/24789/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 02.06.2015у справі№910/24789/14 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доКомунального підприємства "Відрадненське" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації; 2.Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Київської міської державної адміністрації;про стягнення 2 553 867,58 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Кисловська В.В.,
- відповідача Савчук П.А.,
- третьої особи - 1 повідомлений, але не з'явився,
- третьої особи - 2 повідомлений, але не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі №910/24789/14 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі позивач/скаржник/ПАТ "АК "Київводоконал") до Комунального підприємства "Відрадненське" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації" (надалі відповідач/КП "Відраденське"), треті особи у справі: Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації та Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Київської міської державної адміністрації про стягнення 2 553 867,58 грн.; за рішенням, стягнуто з відповідача 500 453,74 грн. основного боргу та 10 009,07 грн. витрат по сплаті судового збору.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині позовних вимог, в задоволенні яких судами було відмовлено, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить рішення та постанову скасувати, і справу направити на новий розгляд.
Учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 2 046 474,22 грн., 255 511,46 грн. інфляційних втрат, 43 443,32 грн. 3% річних, 106 114,87 грн. пені, 102 323,71 грн. штрафу.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №08204-А/2-09 від 01.04.2008.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, встановили, що між позивачем та відповідачем 01.04.2008 був укладений договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №08204-А/2-09, відповідно до умов якого, позивач (постачальник за договором) зобов'язався надавати відповідачу (абоненту) послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг.
Спір виник між сторонами у справі з підстав несплати відповідачем позивачу наданих останнім послуг; так, як встановили суди, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем заявлено до стягнення з відповідача наступну заборгованість: 235 666,29 грн. заборгованість за кодом населення 6-1569, 1 810 880,17 грн. заборгованість за кодом 9-51569 (холодна вода на підігрів та стоки), з яких: 1 070 589,36 грн. - вода на підігрів, 740 290,81 грн. - стоки, а також нараховані позивачем на загальну суму заборгованості штрафні санкції та пеня.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача 1 070 589,36 грн. (вода на підігрів), суди попередніх інстанцій виходили з того, що умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору, не передбачено надання таких послуг як подача води на підігрів, а тому, відповідач не зобов'язаний сплачувати послуги, які він по факту не отримує, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.
Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08 (Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання.
У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.
Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Однак, як встановлено судами, відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні, й протилежного позивачем не доведено, а умовами укладеного між сторонами договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води; вказаний договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інші договори, які б регулювали такі відносини між сторонами, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, правомірно не було задоволено судами попередніх інстанцій, адже позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача у розмірі 1 070 589,36 грн.
В той же час, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновки в частині часткового задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог про стягнення з відповідача 500 453,74 грн. заборгованості зі сплати за стоки по коду 9-51569, про відмову в стягненні з відповідача 235 666,29 грн., а також інфляційних, 3% річних, пені штрафу, з огляду на таке.
Відповідно до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
Сервіси для юристів