ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2016 року Справа № 914/509/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішення Господарського суду Львівської області від 20.04.2016та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016у справі№ 914/509/16 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство Агро-Союз" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна"провизнання недійсним договоруза участю представників сторін:
позивача:Гаман О.М.відповідача-1: не з'явилисявідповідача-2: Бауліна В.О.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 27/02/15 від 27.02.2015.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.04.2016 у справі № 914/509/16 (суддя Кітаєва С.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що всупереч фактичним обставинам судами не було застосовано ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 215 Цивільного кодексу України та не враховано, що оспорюваний правочин укладено відповідачем із перевищенням господарської компетенції та без згоди банку; суди дійшли помилкового висновку про те, що права банку укладенням оспорюваного правочину не порушені, оскільки вимоги банку не включено до реєстру вимог відповідача у справі про його банкрутство.
14.11.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 03.09.2010 між Відкритим акціонерним товариством "УніКредит Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (Банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 126-СВ, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов'язання надання з загальною сумою кредиту 4400000,00 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011 з урахуванням обмежень, визначених у договорі.
Додатковою угодою № 11 сторони домовились змінити кредитний договір та викласти його з усіма додатками до нього в новій редакції, наведеній у додатку 1 до цієї додаткової угоди.
Так, відповідно до п. 8.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 11, Позичальник без попередньої письмової згоди Банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: - одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; - відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; - надання порук, надання гарантій в якості принципала; - вчинення авалю векселів; - виплату дивідендів; - іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком: - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до даного договору або у зв'язку з ним; - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату даного договору, за умов, що Позичальник письмово повідомив Банк про таке обтяження до дати цього договору.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 27.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" (Позикодавець) було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 27/02/15, відповідно до умов якого Позикодавець зобов'язався надати Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Пунктом 2.1 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі, що становить 25000000,00 грн.
Судами визначено, що факт виконання відповідачами умов оспорюваного договору підтверджується платіжним дорученням № 171 від 10.08.2015 про перерахування відповідачем-2 на рахунок відповідача-1 коштів в сумі 25000000,00 грн. та випискою ПАТ "марфін Банк" про часткове повернення відповдачем-1 коштів за договором поворотної фінансової допомоги в сумі 10000,00 грн.
29.10.2015 Господарським судом Львівської області порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", а ухвалою від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134588582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з укладенням відповідачами договору поворотної фінансової допомоги № 27/02/15, були порушені права та законні інтереси банку, оскільки останній не надавав згоду на укладення цього договору, тоді як наявність такої згоди є обов'язковою згідно з п. 8.3 кредитного договору № 126-СВ (в редакції додаткової угоди № 11). Отже, позивач вказував на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладання оспорюваного договору ст. 207 Господарського кодексу України (спеціальної правосуб'єктності) та просив на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України визнати договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/15 недійсним.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та зазначив, що недотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України. Крім того, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору зважаючи на відмову у включенні грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
За змістом положень ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Сервіси для юристів