ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2016 року Справа № 914/3593/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,
за участю представників: позивача - Кулинича В.П. дов. б/н від 8 липня 2015 року, відповідача - Жовнеренка Г.К. дов. № 73/15 від 18 листопада 2015 року, Турневича К.Ю. дов. б/н від 17 жовтня 2016 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року у справі Господарського суду Львівської області за позовом Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) до ПАТ АКБ "Львів" про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2015 року Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) (далі - позивач) звернулось до ПАТ Акціонерний комерційний банк "Львів" (далі - відповідач) з позовом про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем та позивачем, а саме, вимог відповідача, як кредитора за зобов'язаннями щодо погашення 30 (тридцяти) облігацій (номери бланків від № 2004121 до № 2004150 включно), що були емітовані позивачем (колишній Айсбанк хв.), з вимогами позивача, як кредитора за зобов'язаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами № № 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що спірні правочини не відповідають вимогам чинного законодавства.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2015 року - без змін.
У касаційній скарзі Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року та рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2015 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що Ісландське законодавство містить норми, які обмежують можливість проведення зарахувань з компанією, яка знаходиться в процедурі банкрутства.
Вважає, що разом з нормами права, які підлягають застосуванню до спірного правочину, мають застосовуватись також норми ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" на підставі ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Вказує на необгрунтованість посилань місцевого та апеляційного господарських судів на положення ч. 1 ст. 14 "Про міжнародне приватне право".
На його думку, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин ст.ст.601,602 Цивільного кодексу України, які не виключають можливість одночасного застосування ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство".
Зазначає, що суди, пославшись на ст. 12 Закону України "Про міжнародне приватне право", не навели будь-яких доводів та обставин, які б вказували на те, що застосування ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" призведе до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку.
У зв'язку з наведеним суди попередніх інстанцій, на думку заявника, дійшли помилкових висновків про те, що правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство".
Вказує, що судом першої інстанції порушено порядок визначення судді, встановлений ч. 3 ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу справ з урахуванням спеціалізації суддів, оскільки дану справу помилково було віднесено до категорії спорів щодо обігу цінних паперів, що, відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, є самостійною підставою для відводу судді.
Стверджує, що у провадженні судді Щигельської О.І., яка розглядала дану справу у суді першої інстанції, знаходились ще дві справи, які стосувались повернення грошових коштів, безпідставно списаних з депозитних рахунків Компанії Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf.) (справи № 914/2787/15, № 914/3594/15).
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ АКБ "Львів" вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги про порушення судами положень ч. 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" та ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство", оскільки застосування ісландського законодавства про банкрутство в Україні до приватноправових відносин за українським правом є неможливим через відсутність між Україною та Ісландією відповідного міжнародного договору та суперечило б публічному порядку України.
Зазначає, що оскільки спірний правочин регулюється правом України, ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" для цілей ч. 1 ст. 14 цього ж Закону вказує на неможливість застосування при розгляді даної справи ісландського законодавства про банкрутство.
Вважає, що будь-який закон про банкрутство в будь-якій юрисдикції є завжди актом процесуального характеру, а тому український суд, з огляду на правила ст. ст. 6, 19 Конституції України, позбавлений практичних повноважень застосовувати процесуальне законодавство Ісландії.
Зазначає, що під час розгляду справи № 5015/4165/12 Господарським судом Львівської області встановлено, що 19 жовтня 2012 року відбулось правомірне зарахування частини зустрічних однорідних вимог ПАТ АКБ "Львів" та компанією SPB hf. в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України на суму 2922884,60 євро, і таке зарахування та припинення зустрічних зобов'язань відповідачем не заперечувались.
Також вказує, що в ході розгляду вказаної справи на підтвердження своїх доводів позивачем надано Юридичний висновок Юридичної фірми BBA LEGAL ehf. від 6 лютого 2013 року, яким підтверджено, що на момент вчинення оспорюваного правочину про зарахування мораторій на виплату позивачем боргу (а отже, фактично і заборона на проведення задоволення вимог іншим чином) минув.
Крім того, у вказаному висновку зазначено, що на облігаціях не зазначено конкретно, яке законодавство їх регулює та те, що не існує конкретного діючого загального акту законодавства, який регулює обіг облігацій.
Посилається також на те, що вказаний висновок прямо суперечить імперативним приписам ст. 9, ч. 1 ст. 14, ст. 33 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. ст. 1, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 6, 7, 8, 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Сервіси для юристів