Постанова ВГСУ від 16.11.2016 року у справі №910/618/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/618/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід08.08.2016у справі№910/618/16Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"провнесення змін до договору

за участю

- позивача:Цуцол О.Г. (довіреність від 14.01.2016)- відповідача:Остапенко В.М. (довіреність від 18.04.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - позивач), просило, з урахуванням заяви про уточнення позову, внести зміни до договору від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ на купівлю природного газу, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-відповідач) шляхом викладення його у редакції запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із настанням істотних змін обставин, наявні підстави для внесення змін у договір на купівлю природного газу у відповідній його частині.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Тищенко А.І., Майданевич А.Г.), позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняте нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2013 між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-259-ВТВ згідно з умовами п.1.1 якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат покупця.

Згідно п. 2.1 договору, у редакції додаткової угоди від 05.02.2015 № 12 до договору, продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 газ в обсязі до 200 557,875 тис.куб.м, у тому числі у 2013 році 47 591,411 тис.куб.м, у 2014 році 64 188,641 тис.куб.м, у 2015 році до 88 777,823 тис.куб.м.

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до пункту 4.1. договору у редакції додаткової угоди від 31.12.2013 № 4, кількість газу, яка передається покупцеві, визначається згідно з "Методикою визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами", затвердженою наказом Міністерства палива і енергетики України від 30.05.2003 № 264, "Методикою визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об'єму газу до стандартних умов", затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595 та "Положенням про порядок визначення граничних обсягів виробничо-технологічних витрат і нормованих втрат природного газу, що виникають у газорозподільних мережах", затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2004 № 668.

Згідно з п.5.2 договору сторони визначили ціну на газ, яка неодноразово ними змінювалася шляхом укладання низки додаткових угод до договору.

Відповідно до пунктів 6.1-6.3 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі. Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка покупця на поточний рахунок продавця та зараховується як оплата за газ та транспортування природного газу магістральними трубопроводами. При невиконанні покупцем вимог, передбачених у п.6.1 цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ за цим договором.

Пунктом 11 договору у редакції додаткової угоди від 22.12.2014 № 11, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Судами встановлено, що листами від 08.06.2015 № 28-4203-15 та від 04.08.2015 № 28-6237-15 позивач звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про перегляд тарифу на розподіл та транспортування природного газу, але вони залишилися без задоволення.

Також встановлено, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24.09.2014 №664 визначено для позивача розмір ВТВ та Втр в обсязі 62849 тис. куб. м, що є меншим розрахованих згідно Методик обсягів газу та меншим ніж фактично придбано у відповідача, а наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 №122 було затверджено обсяг ВТВ та Втр на 2015 рік для позивача у розмірі 57413тис. куб. м, що менше, ніж розраховані відповідно до Методик позивачем розміри на 31364,823 тис. куб. м.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15 позов до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про скасування наказу № 122 від 02.03.2015 в частині задоволено повністю, скасовано Додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік", у тому числі в частині встановлення для позивача розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік, зобов'язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на підставі Методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595.

Посилаючись на дефіцит коштів необхідних для розрахунків за природний газ для потреб виробничо-технологічних витрат (ВТВ) та нормативних втрат (Втр), та враховуючи умови договору, позивач вбачаючи неможливість своєчасно розраховуватись за обсяги природного газу, листом від 12.12.2015 №лв07/4-9754-15 звернувся до відповідача із пропозицією внести зміни до договору, у зв'язку із істотною зміною обставин, до якого було додано проект додаткової угоди про внесення змін до п. 6.1 та п. 11 договору, але відповідач відповіді не надав та додаткову угоду не підписав.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що у разі невнесення змін до договору, позивач з об'єктивних причин не зможе вчасно виконати умови договору щодо проведення остаточних розрахунків.

Між тим, з такими висновками судів погодитись не можна виходячи з наступного.