Постанова ВГСУ від 16.11.2016 року у справі №910/1867/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/1867/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аско"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 01.07.2016 Київського апеляційного господарського суду 16.08.2016у справі№ 910/1867/16Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аско"доПублічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк"провизнання недійсними додаткових угод та визнання поруки припиненою

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача Мельник Б.О.;

ВСТАНОВИВ:

05.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аско" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про визнання недійсними додаткових угод № 4 від 16.09.2014 та № 5 від 24.09.2014 до договору поруки № 1.12-43/44/45/П-6 від 29.05.2012 та визнання поруки за договором № 1.12-43/44/45/П-6 від 29.05.2012 припиненою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2016 у справі № 910/1867/16 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 (колегія суддів у складі: Пашкіна С.А. - головуючий суддя, судді Зеленін В.О., Кропивна Л.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аско" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі № 910/1867/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аско" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі № 910/1867/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсними додаткових угод № 4 від 16.09.2014 та № 5 від 24.09.2014 до договору поруки № 1.12-43/44/45/П-6 від 29.05.2012, укладених між позивачем та відповідачем та про визнання поруки припиненою за договором поруки № 1.12-43/44/45/П -6.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що внаслідок порушення особою, яка підписувала спірні додаткові угоди № № 4 та 5 до договору поруки, від імені позивача, та додаткові угоди до кредитного договору, від імені позичальника, приписів ст. 238 ЦК України, такі угоди (№№ 4 та 5) слід визнати недійсними. Водночас, позивач зазначив, що, оскільки він як поручитель не надавав згоди на збільшення обсягів відповідальності, визначених додатковими угодами № 12 від 16.09.2014, № 13 від 24.09.2014 до кредитного договору № 1.12-45 від 29.05.2012, враховуючи недійсність додаткових угод №№ 4 та 5, відтак порука, визначена договором поруки № 1.12-43/44/45/П-6 від 29.05.2012 є припиненою.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду даного спору дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, про безпідставність заявленого позивачем позову з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із приписами ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування підстав позову, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Так, відповідно до зазначеної статті представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.