Постанова ВГСУ від 16.11.2016 року у справі №910/17685/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/17685/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівДроботової Т.Б., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АВІС"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід06.09.2016у справі№910/17685/15Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АВІС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна"провизнання правочину недійсним

за участю

- відповідача:Оніщенко О.В. (довіреність від 17.08.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІС" (далі - позивач) просило визнати недійсним правочин, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна" (далі - відповідач) щодо одностороннього розірвання договору дистрибуції №UA-DA000205 від 01.09.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно та безпідставно вчинено правочин щодо одностороннього розірвання договору дистрибуції на підставі п.2.3 договору з причин невиконання позивачем п.2.2.15 вказаного договору.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди обох інстанцій повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2014 між відповідачем (компанія) та позивачем (дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції №UA-DA000205, за умовами пункту 1.1 якого компанія зобов'язується поставити дистриб'ютору, а дистриб'ютор зобов'язується оплатити, прийняти товари, які є власністю компанії, та виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором.

Відповідно до п 2.2.15 договору Дистриб'ютор зобов'язується дотримуватися правила щодо наявності на складі Дистриб'ютора на момент розміщення замовлення товарного запасу в обсязі не менше 3-х (трьох) тижнів запланованого обсягу продажу по кожній асортиментній позиції (SKU), за виключенням сезонного асортименту.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що у разі порушення Дистриб'ютором пунктів 2.2.1. - 2.2.15 цього договору Компанія має право негайно в односторонньому порядку розірвати договір шляхом надіслання письмового повідомлення на адресу дистриб'ютора.

Відповідно до пункту 4.1 договору постачання товарів здійснюється окремими партіями в межах трьох періодів поставки (сесія): перша сесія - 36-52 тиждень 2014 року, друга сесія - 01-18 тиждень 2015 року, третя сесія - 19-35 тиждень 2015 року.

Загальна кількість товарів, що рекомендована дистриб'ютору до продажу своїм клієнтам, визначається планом продажів, який розробляється компанією на базі аналізу стану ринку на кожну сесію та узгоджується сторонами у додатку №8, що становить невід'ємну частину договору (п. 4.2 договору).

У пункті 10.1.4 договору сторони погодили, що замовлення передається через систему "ОПТИМУМ" згідно розкладу, який встановлюється компанією за погодженням з дистриб'ютором на певний період часу, в окремих випадках - по факсу, поштою або через представника компанії. У випадку несвоєчасного розміщення замовлення своєчасна поставка товару не є гарантованою.

Відповідно до п.17.1.1 договору задля надання інформації, зазначеної в п.2.2.4 договору, дистриб'ютор зобов'язаний встановити систему "ОПТИМУМ", запропоновану компанією, та забезпечити безперебійність роботи системи, коректність даних у цій системі та своєчасність їх надходження у відповідності до додатку №6 до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно пункту 18.1 договору відповідач має право у будь-який час розірвати договір шляхом направлення позивачу письмового повідомлення у випадку, якщо, зокрема відповідач порушить будь-яке із зобов'язань, які були прийняті ним за договором.

Як визначено у пункті 5 додатку №6 від 01.09.2014 до договору, з метою перевірки виконання дистриб'ютором плану зі збільшення кількості покупців (клієнтів) згідно п.2.2.6 договору, а також рівня виконання заявок клієнтів згідно з п.2.2.12 договору всі дані повинні бути завантажені в інформаційно-аналітичну систему "ОПТИМУМ" до 07-00 10 числа місяця, наступного за звітним періодом. Дані, що надійшли після зазначеного часу, до розрахунку братись не будуть.

19.01.2015 сторонами зі справи підписано акт про надання маркетингових послуг та нарахування винагороди, відповідно до якого за звітний період з 01.09.2014 по 28.12.2014 (перша сесія), позивач з дотриманням умов договору надав, а відповідач прийняв маркетингові послуги зі стимулювання збуту та просування товарів відповідача на ринку, за які нараховує позивачу винагороду у вигляді бонусу, а саме: нарахування мотиваційних виплат у вигляді бонусу за виконання плану продажів товарів відповідача за звітний період, узгодженого сторонами у додатку № 8 до договору на суму 894321,46 грн. Мотиваційні виплати у вигляді бонусу за виконання плану продаж товарів відповідача за звітний період, узгодженого сторонами у додатку №8 до договору, оплачено відповідачем на користь позивача, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача у Публічному акціонерному товаристві "ПУМБ" від 29.01.2015.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, виходили з того, що право відповідача на розірвання договору передбачено умовами договору, докази, надані позивачем, не спростовують законності дій відповідача, позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч.3). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч.5).

Згідно із положеннями статті 208 цього кодексу у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (ч.1 п.1).