Постанова ВГСУ від 16.11.2016 року у справі №906/879/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 906/879/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. за участю представників:позивача, відповідачане з'явились (про час і місце слухання справи повідомлений належним чином) розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини А3814 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р.у справі № 906/879/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомКонцерну "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс"доВійськової частини А3814простягнення 75113,61 грн.

В С Т А Н О В И В :

Концерн "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини А3814 про стягнення з 44 660,42 грн. основного боргу, 26 171,01 грн. інфляційних втрат (враховуючи заяву відповідача про зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат) та 4 192,86 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.08.2015 р. (суддя Маріщенко Л.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р. (колегія суддів: головуючий Розізнана І.В., судді Гулова А.Г., Петухов М.Г.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А3814 на користь Концерну "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" 44 660,42 грн. заборгованості, 26 171,01 грн. інфляційних втрат, 4 087,78 грн. 3% річних та 1 822,28 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Військова частина А3814 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.10.2016 р. справа повинна розглядатись у наступному складі: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте, не скористались правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 16.11.2016 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2012 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії (виконавець) та Військовою частиною А0804 (замовник) було укладено договір №33 про надання послуг з прання білизни всіх видів, прання спецодягу та обмундирування.

Відповідно до вищевказаного договору, виконавець зобов'язався надати послуги лазні (миття особового складу), а замовник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, оплатити їх.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що оплата за надані послуги проводиться фінансовою службою військової частини А3814, згідно рахунків - накладних, які одночасно є актом приймання - передачі послуг в термін 3 - банківських днів після одержання рахунку.

Згідно п. 6.1 договору він діє з 26.04.2012 р. по 31.12.2012 р.

В своїй позовній заяві Концерн "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" вказує про те, що надав Військовій частині А3814 за період з 26 квітня по 29 червня 2012 р. послуги з прання білизни, згідно рахунків - накладних, на загальну суму 51 255,54 грн.

В підтвердження виконання договірних зобов'язань щодо надання послуг за спірний період по пранню білизни військовослужбовців строкової служби військової частини позивач надав засвідчені копії таких документів:

- рахунки - накладні прийняття виконаних робіт (надання послуг): № 200 від 26.04.2012 р. на суму 4 133,64 грн., № 216 від 04.05.2012 р. на суму 7 700,70 грн.; № 236 від 11.05.2012 р. на суму 3 862,32 грн.; №249 та №308 від 17.05.2012 р. відповідно на суму 4 979,52 грн. та на суму 5 506,20 грн.; № 271 від 25.05.2012 р. на суму 3 128,16 грн.; № 286 від 31.05.2012 р. на суму 4 213,44 грн.; № 300 від 07.06.2012 р. на суму 5 338,62 грн.; № 319 від 14.06.2012 р. на суму 4 835,78 грн.; № 332 від 21.06.2012 р. на суму 3 519,18 грн.; №343 від 27.06.2012 р. на суму 4 037,88 грн.;

- акт №97 від 31.05.2012 р. здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 26.04.2012 р. по 31.05. 2012 р. на загальну суму 28 017,78 грн. (а. с. 18);

- акт №98 від 31.05.2012 р. здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) на суму 5 506,20 грн. (а. с. 19);

- акт №116 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 01.06.2012 р. по 29.06.2012 р. на загальну суму 17 731,56 грн. (а. с. 20).

Судами встановлено, що відповідачем 29.06.2012 р. було частково оплачено надані йому послуги на суму 6 595,12 грн, у зв'язку з чим заборгованість станом на 01.07.2015 р. становить 44 660,42 грн.

Позивач зазначає, що у відповідача утворилась заборгованість згідно з договором у розмірі 44 660,42 грн, доказом чого є акт звірки взаємних розрахунків від 01.11.2012 р., підписаний уповноваженими на це посадовими особами сторін та скріплений їх печатками.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 26.04.2012 р. №33 є договором про надання послуг, правове регулювання якого передбачене главою 63 Цивільного кодексу України.