ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2015 року Справа № 917/633/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційноїскаргипублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 та рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015у справігосподарського суду Полтавської області №917/633/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Бовітус"допублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"простягнення грошових коштів,за участі представників сторін:
від позивача - не з'явилися,
від відповідача - не з'явилися,
У С Т А Н О В И В:
26.03.2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Бовітус" звернулися до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" 225 915,26грн. інфляційних втрат, 17 141,52грн. 3% річних, 78 444,17грн. пені, 28 500,00грн. витрат на послуги адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманих послуг з постачання технічної води, у результаті чого наявні підстави для нарахування на суму основної заборгованості інфляційних втрат, пені та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Заперечуючи проти позовних вимог, ПАТ "Полтаваобленерго" зазначали, що днем оплати заборгованості є день стягнення державною виконавчою службою грошових коштів з їх рахунку, стверджували, що ТОВ "Бовітус" невірно визначили періоди прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим вважали розрахунок останніх помилковим, тому здійснили власний контррозрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних.
19.05.2015 рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Сірош Д.М.), залишеним без змін 14.07.2015 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Медуниця О.Є., Ільїн О.В., Россолов В.В.) позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бовітус" інфляційних втрат у розмірі 225 915,26грн., 3% річних у розмірі 17 141,52грн., пені у розмірі 78 444,17грн., адвокатських витрат у розмірі 14 250,00грн., та 6 430,02грн. судового збору.
У касаційній скарзі ПАТ "Полтаваобленерго" посилалися на неповне установлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, тому просили частково скасувати постанову і рішення у справі, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Бовітус" у задоволенні позовних вимог про стягнення 78 832,10грн. інфляційних, 1 874,13грн. 3% річних, 78 444,17грн. пені та 14 250,00грн. витрат на послуги адвоката.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2010 між ТОВ "Бовітус" (виконавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" (споживач) було укладено договір №37 на послуги постачання технічної води, відповідно до умов якого ТОВ "Бовітус" зобов'язалися надати ПАТ "Полтаваобленерго" послуги з постачання технічної води, а останні зобов'язалися розрахуватися за вищезазначені послуги на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством.
За твердженням позивача, починаючи з січня 2014 року відповідач припинив оплату наданих йому послуг з постачання технічної води, що обумовило звернення ТОВ "Бовітус" до суду з відповідними позовами про стягнення з ПАТ "Полтаваобленерго" заборгованості за грудень 2013, січень-березень 2014 року, а також за квітень-травень 2014 року.
Суди попередніх інстанцій установили, що у справі №917/388/14 було розглянуто спір між цими ж сторонами про стягнення суми заборгованості за надані у грудні 2013, січні-березні 2014 року послуги, а також 3% річних, інфляційних втрат та пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №37 від 01.02.2010. Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.05.2014, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "Бовітус" задоволено частково, стягнуто основний борг, пеню, інфляційні втрати та 3% річних за відповідні періоди.
Крім того, попередніми судовими інстанціями досліджено, що у справі №917/1216/14 між цими ж сторонами було розглянуто спір про стягнення боргу за надані у квітні-травні 2014 року послуги, та 3% річних, інфляційних втрат та пені у результаті неналежного виконання відповідачем умов договору №37 від 01.02.2010. Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.09.2014, яке за результатами касаційного перегляду залишено без змін, позовні вимоги ТОВ "Бовітус" задоволено, стягнуто з відповідача суму основного боргу, інфляційних нарахувань, 3% річних та пеню за відповідні періоди, а також інфляційні втрати, 3% річних та пеню, нарахованих на існуючу заборгованість, яка була встановлена рішенням суду по справі №917/388/14.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, попередні судові інстанції, взявши до уваги те, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно до приписів ст.35 ГПК України, встановлений рішеннями суду у справах за участю цих же сторін, обґрунтовано виходили з того, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Відповідно до положень ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Беручи до уваги викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши положення ст.ст.549, 625 Цивільного кодексу України, взявши до уваги умови укладеного між сторонами договору, перевіривши наданий позивачем розрахунок, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 225 915,26грн. інфляційних втрат, 17 141,52грн. 3% річних та 78 444,17грн. пені, виходячи із суми існуючої заборгованості та періоду прострочення.
Крім того, урахувавши складність та тривалість розгляду справи, взявши до уваги ціну позову та обсяг наданих позивачу адвокатських послуг, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми витрат на послуги адвоката та їх співрозмірність, керуючись положеннями ст.ст.44, 49 ГПК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у сумі 14 250,00грн.
Твердження заявника про те, що днем оплати заборгованості є день стягнення грошових коштів з його рахунку на казначейські рахунки державної виконавчої служби у порядку примусового виконання рішень господарського суду у справах №917/388/14 та №917/1216/14, у зв'язку з чим періоди прострочення були визначені неправильно, не заслуговують на увагу та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, з яких убачається, що відповідні кошти зараховані на рахунок саме позивача, як кредитора, лише 03.09.2014, 29.09.2014, 27.02.2014. Зазначені доводи були відхилені мотивованими висновками судів першої та апеляційної інстанції, що ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи та вимогах закону.
Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Сервіси для юристів