Постанова ВГСУ від 16.09.2015 року у справі №910/18221/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 910/18221/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКиївського учбово-виробничого підприємства №3 Українського товариства сліпихна постановуКиївського апеляційного господарського судувід17.06.2015за скаргоюКиївського учбово-виробничого підприємства №3 Українського товариства сліпихна діїВідділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києвіу справі№910/18221/13Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Будмаш"доКиївського учбово-виробничого підприємства №3 Українського товариства сліпихпростягнення суми

за участю

- позивача:Блажчук І.Т. (директор)- відповідача:Черкашин О.А. (довіреність від 16.01.2015),

В С Т А Н О В И В:

02.04.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Київського учбово-виробничого підприємства №3 Українського товариства сліпих (далі - боржник) на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якій скаржник просить суд винести ухвалу про визнання незаконними дій Відділу ДВС, визнати недійсними платіжні вимоги №173/03 від 17.03.2015, №174/03 від 17.03.2015 та в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України винести окрему ухвалу щодо порушення Відділом ДВС норм Закону України "Про виконавче провадження".

Свої вимоги боржник обґрунтовував тим, що оскільки державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 42917625, а іншого виконавчого документу не було видано, вказані дії державної виконавчої служби є недоречними.

При цьому, як зазначав боржник у своїй скарзі, платіжні вимоги не містять посилання на ухвалу суду про затвердження мирової угоди.

Крім того, свою скаргу божник обґрунтовував також тим, що посилання державної виконавчої служби у платіжних вимогах у графах щодо призначення платежу на статті 50, 63, 64 Закону України "Про виконавче провадження", не стосуються суті винесених платіжних вимог, а статі 63, 64 цього Закону взагалі не стосуються виконання банком вимог фінансового характеру.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 (суддя Морозов С.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ропій Л.М., судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.), в задоволення скарги боржнику на дії Відділу ДВС відмовлено.

У касаційній скарзі боржник просить скасувати вказані ухвалу та постанову і скаргу задовольнити, посилаючись на порушення судами норм Закону України "Про виконавче провадження".

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками розгляду заяви про затвердження мирової угоди, поданою особою, що звернулась із касаційною скаргою у даній справі, 28.10.2014 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу, якою затверджено укладену між сторонами мирову угоду.

В пункті 1 розділу 3 цієї мирової угоди сторонами встановлено, що боржник визнає всю заборгованість перед стягувачем у розмірі 2 099 466,83 грн., а в пункті 1 розділу 2 - що стягувач підтверджує, що боржник сплатив частину боргу в сумі 290 000 грн. із загальної суми боргу 2 099 466,83 грн.

Посилаючись на те, що станом на 30.01.2015 за боржником рахується борг на суму 49 012,82 грн., стягувач завернувся до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на підставі ухвали про затвердження мирової угоди №910/18221/13 від 28.10.2014, із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з боржника боргу в розмірі 49 012,82 грн.

14.02.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46520281, в якій боржнику надано строк для добровільної сплати вказаної заборгованості протягом семи днів з моменту винесення та отримання постанови.

17.03.2015 державним виконавцем видано платіжні вимоги: №173/03 на ПАТ КБ "Євробанк" про перерахування коштів в розмірі 49 012,82 грн. та №174/03 на ПАТ "Агрокомбанк" про перерахування коштів 49 012,82 грн.

За вказаними вище платіжними вимогами з рахунку боржника у ПАТ КБ "Євробанк" було списано на рахунок державної виконавчої служби кошти в розмірі 49 012,82 грн. (платіжне доручення №7648853 від 31.03.2015), а з рахунку боржника у ПАТ "Агрокомбанк" - кошти в розмірі 185,33 грн. (платіжне доручення №238571 від 31.03.2015).

У зв'язку із здійсненням виконавчих дій боржник і звернувся із скаргою у даній справі на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

Свої вимоги боржник обґрунтовував тим, що оскільки державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 42917625, а іншого виконавчого документу не було видано, вказані дії державної виконавчої служби є недоречними.

При цьому, як зазначав боржник у своїй скарзі, платіжні вимоги не містять посилання на ухвалу суду про затвердження мирової угоди.

Крім того, свою скаргу божник обґрунтовував також тим, що посилання державної виконавчої служби у платіжних вимогах у графах щодо призначення платежу на статті 50, 63, 64 Закону України "Про виконавче провадження", не стосуються суті винесених платіжних вимог, а статі 63, 64 цього Закону взагалі не стосуються виконання банком вимог фінансового характеру.

Відмовляючи у задоволені скарги боржника на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, свою ухвалу мотивував тим, що у державної виконавчої служби були правові підстави для відкриття виконавчого провадження та накладення стягнення на кошти боржника на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди.

У касаційній скарзі боржник, як на підставу для скасування оскаржених у касаційному поряду судових рішень, посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 11 ч.3 п.1 Закону України "Про виконавче провадження", також статті 52 ч.4 цього Закону, та статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки поданих доказів та повноти встановлення обставин справи.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 19 ч.1 п.1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.