ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2014 року Справа № 914/172/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого, Мележик Н.І., Самусенко С.С. - доповідача,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06 серпня 2014 рокуу справі№ 914/172/13господарського судуЛьвівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"до Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів" про звернення стягнення на заставне майно за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Дрогобицький завод автомобільних кранів" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"про визнання недійсним пункту 3.1.1 кредитного договору №ВКЛ 88/10 від 17.05.2010 (в частині змінюваної відсоткової ставки) за участю представника: від позивача: Івасюк Т.І.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 09.07.2013 у справі №914/172/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2013, первісні позовні вимоги задоволено частково, звернуто стягнення на користь ПАТ "ВТБ Банк" на предмети іпотеки, що належать на праві власності ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів", для задоволення вимог ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором № ВКЛ 88/10 від 17.05.2010 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 59 866 235 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
26.11.2013 господарським судом першої інстанції видано накази на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 09.07.2013 у справі №914/172/13.
ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до місцевого господарського суду із заявою про зміну способу виконання рішення господарського суду Львівської області від 09.07.2013 у справі №914/172/13.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 10.06.2014 (суддя Кидисюк Р.А.) у задоволенні заяви ПАТ "ВТБ Банк" про зупинення виконавчого провадження від 10.06.2014 у справі №914/172/13 відмовлено. Заяву ПАТ "ВТБ Банк" про зміну способу виконання рішення від 09.07.2013 справі №914/172/13 задоволено. Звернуто стягнення на заставлене майно шляхом проведення прилюдних торгів за початковою вартістю, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Ухвалу місцевого господарського суду мотивовано, зокрема, тим що в даному випадку зміна початкової ціни реалізації предмета іпотеки не змінює суті рішення щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, а стосується лише способу виконання рішення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, господарським судом першої інстанції зазначено, що має місце не зміна способу виконання рішення як такого, а зміна початкової ціни реалізації предмета іпотеки. На думку місцевого господарського суду вказане дозволить визначити ринкову ціну на предмети іпотеки, що сприятиме швидшій реалізації предметів іпотеки та виконанню рішення суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 (судді: Марко Р.І. - головуючий, Бонк Т.Б., Костів Т.С.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення заяви ПАТ "ВТБ Банк" про зміну способу виконання рішення суду від 09.07.2013 у справі №914/172/13 з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви. В іншій частині ухвалу господарського суду Львівської області від 10.06.2014 у справі №914/172/13 залишено без змін.
Постанову апеляційного господарського суду мотивовано, зокрема, ст.39 Закону України "Про іпотеку", ст.54 Закону України "Про виконавче провадження", ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України. Також, апеляційною інстанцією вказано, що початкова ціна предмета застави визначається на стадії прийняття судового рішення, а не на стадії його виконання.
ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін. Зокрема, заявник касаційної скарги зазначає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з порушенням ст. 589, ч.1 ст. 590 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 39 Закону України "Про іпотеку", ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 касаційну скаргу у справі №914/172/13 прийнято до провадження.
З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи частково ухвалу місцевого господарського суду, апеляційна інстанція виходила з того, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації або вказівка на її встановлення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій має зазначатись у рішенні, прийнятому господарським судом при вирішенні господарського спору по суті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду з огляду на наступне.
Згідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Пунктом 8 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Крім того, в пункті 9.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 зазначено, що у рішеннях про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (іпотеки), господарські суди повинні зазначати дані, визначені в ч.2 ст.25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і в ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку";
Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Згідно ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
В пункті 7.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9 зазначено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Враховуючи, що заявник просив змінити порядок визначення ціни предмета іпотеки та з огляду на те, що зміна розміру початкової ціни для подальшої реалізації предмету іпотеки не є зміною порядку виконання рішення в розумінні ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про зміну способу виконання рішення господарського суду Львівської області від 09.07.2013 у справі №914/172/13.
За частиною другою ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування апеляційним господарським судом норм права не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження.
Сервіси для юристів