Постанова ВГСУ від 16.05.2016 року у справі №909/1242/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року Справа № 909/1242/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. (суддя Цюх Г.З.) та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р. (судді: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Кузь В.Л.) у справі№909/1242/15 господарського суду Івано-Франківської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 доГоловного територіального управління юстиції в Івано-Франківській областіпростягнення 258 552 грн. 78 коп. за участю представників: від позивача ОСОБА_2, паспорт серія НОМЕР_1, виданий 05.02.1998 р. Коломийським МВУМВС України в Івано-Франківській областівід відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. у справі №909/1242/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р., задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про стягнення 258 552 грн. 78 коп. Стягнуто з відповідача на користь позивача 242 496 грн. 21 коп. інфляційних втрат та 16 056 грн. 57 коп. 3% річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Крім того, рішенням місцевого господарського суду задоволено клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення на шість місяців рівними частинами.

Судові акти господарських судів попередніх інстанцій обґрунтовані доведеністю факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати виконаних позивачем підрядних робіт, що і стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму стягнутої за рішенням суду в іншій справі та вже погашеної заборгованості.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами, Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 р., рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2015 р. у справі №909/1242/15 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, за твердженнями скаржника, основний борг утворився через відсутність бюджетного фінансування, тобто не з вини відповідача. При цьому, позивач безпосередньо до відповідача з вимогою сплатити 3% річні та інфляційні втрати не звертався.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.04.2016 р. касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.05.2016 р.

До початку судового розгляду позивач скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 16.05.2016 р. з'явився позивач особисто.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2013 р. у справі №909/1145/13 встановлено факт прострочення Головним територіальним управління юстиції в Івано-Франківській області виконання своїх зобов'язання з оплати робіт, виконаних Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за договорами підряду №408 від 09.11.2012 р., №407 від 14.11.2012 р. та №406 від 14.11.2012 р., у зв'язку з чим стягнуто з відповідача на користь позивача 363 500 грн. 00 коп. заборгованості.

В свою чергу, предметом судового розгляду у справі №909/1242/12 є вимога позивача до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму вищевказаного боргу.

Як зазначено в ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.